Українські СІЗО і рішення німецького суду щодо Онищенка
5 червня 2020 р.Наприкінці травня Вищий земельний суд Ольденбурга (Німеччина) відмовив в екстрадиції в Україну підозрюваного в створенні корупційних схем колишнього депутата Верховної Ради Олександра Онищенка. Суд вказав, що на даний час не можна встановити, що кримінальне переслідування Онищенка в Україні здійснюється з політичних мотивів. Як зазначається в поясненні до ухвали судового органа, "існує значна ймовірність" того, що в разі екстрадиції Онищенка "не буде дотримано мінімальних стандартів міжнародного права щодо умов утримання в тюрмах", у тому числі й Європейської конвенції з прав людини. А тому екстрадиція є недопустимою.
Яке значення це рішення німецького суду може мати в принципі для екстрадиції в Україну осіб, затриманих в європейських державах? DW поговорила про це з Миколою Гнатовським - президентом Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.
Deutsche Welle: Як часто суди в Європі відмовляють в екстрадиції особи на підставі того, що умови утримання у місцях позбавленні волі в країні, яка вимагає екстрадиції, є поганими?
Микола Гнатовський: Подібні рішення суди європейських держав ухвалюють регулярно. Не обов'язково щодо України, а й щодо інших держав. Держави ЄС також ухвалюють такі рішення одна щодо одної. Наприклад, у зв'язку з жахливими умовами в місцях позбавлення волі у в'язницях Болгарії німецькі, нідерландські та інші суди тривалий час відмовлялися видавати туди людей навіть за процедурою ордеру на арешт всередині ЄС. Дуже поширеною така практика є і щодо держав, які не входять до складу ЄС.
Це пояснюється тим, що кожна європейська держава має міжнародне зобов'язання не видавати людину туди, де їй загрожує катування або нелюдське чи таке, що принижує людську гідність поводження або покарання. І відповідно у кожному конкретному випадку, я наголошую, у кожному конкретному випадку суд розбиратиметься, куди у разі видачі може потрапити особа і чи умови утримання там не суперечитимуть статті 3 (нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню. - Ред.) Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ЄКПЛ).
У випадку з екстрадицією Олександра Онищенка німецький суд посилався на доповідь Європейського комітету із запобігання катуванням щодо України.
Так, це теж є поширеною практикою. Німецькі, австрійські, нідерландські та інші суди ухвалюють такі рішення. У різних державах є різна практика щодо цього. У деяких країнах, наприклад, у Великобританії, у деяких справах звертаються за допомогою до експертів, які виїжджають в інші країни, навіть за межі ЄС, наприклад, в Росію чи Індію, конкретно в ту установу виконання покарання чи слідчий ізолятор, де людину триматимуть у разі видачі. Експерти перевіряють там умови, а потім доповідають про це суду. Потім суд оцінює, чи можна екстрадувати цю особу у цьому конкретному випадку.
А чи залежить затсоування цієї підстави від тяжкості злочину, у якому звинувачують особу, про екстрадицію якої просять?
Ні, від тяжкості злочину це зовсім не залежить. Ідеться тільки про умови, в яких людина може опинится у разі видачі. Скажімо, якщо в країні поширені катування, то її не видаватимуть, якщо в країні в місцях несвободи, де з великою ймовірністю опиниться ця особа, порушуються вимоги статті 3 ЄКПЛ, тобто заборона катувань та іших видів поганого поводження, то відповідно видача не відбувається. І в подібних процесах держава, яка зацікавлена у видачі, як правило, намагається переконати суд у тому, що умови не будуть нелюдськими, що вони будуть прийнятними.
Мені невідомо, які саме кроки у цьому випадку робила чи не робила Україна. Дуже часто такі процеси є свого роду змаганням між державою, яка домагається видачі, та тим уповноваженим органом іноземної держави, який займається питаннями видачі і питаннями співробітництва у кримінальних справах, а також адвокатом обвинуваченого. Захисник намагається довести, що не можна видавати людей навіть у випадках, скажімо, коли запити роблять Великобританія чи Франція. Мені відомі випадки, коли адвокати особи, яку вимагала видати Франція, намагалися доводити, що у французьких тюрмах умови утримання погані і туди не можна видавати обвинуваченого.
Тобто теоретично держава Україна могла переконати німецький суд, що здоров'ю та життю Онищенка нічого не загрожуватиме в українській пенітенціарній установі?
Так. Можна переконувати, що в тій установі, куди мали доправити обвинуваченого, у нього все буде добре. Однак найкраще, що може зробити українська держава, це таки поліпшувати загальні умови тримання людей в місцях несвободи. Адже в Україні перенаселені слідчі ізолятори, і багато з них перебувають в аварійному стані. Тобто в цій частині в Україні і справді існує серйозна проблема і вона визнана ЄСПЛ, і у доповіді Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (ЄКПТ).
Деякі українські політики та чиновники, яких звинувачують у корупційних злочинах, переховуються зараз закордоном, зокрема у європейських країнах. Тобто для перспективи того, щоб Україна могла добитися їх екстрадиції, необхідно поліпшувати умови утримання у пенітенціарних установах?
Йдеться не тільки про політиків і корупційні злочини, а й тих, кого звинувачують у вбивствах чи крадіжках. Але, звісно, можливості наймати адвокатів, які вправно доводитимуть, що в Україні занадто погані умови, щоб видавати туди людину, у різних людей залежать від їхнього фінансового стану.
Ви згадали звіти Комітету проти тортур Ради Європи. Зазвичай експерти відвідують не всі, а тільки деякі пенітенціарні установи. Це якось впливає на питання екстрадиції в Україну взагалі?
Так, експерти традиційно відвідують низку слідчих ізоляторів та пенітенціарних установ. В Україні, чесно кажучи, куди не подившся, зі слідчими ізоляторами проблема повсюди. І це знає міністр юстиції, адже пілотне рішення, яке Україна щодо умов тримання в СІЗО отримала, стосувалось умов тримання в СІЗО міста Дніпро.
Тобто, попри те, що у звіті експертів згадуються лише кілька установ, при ухваленні рішень іноземними судами може йтись про всі інші СІЗО та місця тримання ув'язнених в країні?
Я так поясню: в Україні є проблеми, але ж, звісно, кожен слідчий ізолятор - окрема установа і має свої особливості. Тому держава і намагається доводити, що, може, і є установи з поганими умовами тримання, але особу, про видачу якої ми просимо, ми помістимо туди, де умови належні. Тобто звична стратегія держав, які домагаються видачі, у такому випадку саме така.