"День Д" - початок вільної Європи

Визволення прийшло з повітря. Перші союзні війська висадилися у Нормандії незадовго після півночі 6 червня 1944 року. Це були 24 тисячі десантників у керованих планерах. Ще до початку денної десантної операції з моря їхнім завданням було взяти під контроль мости і важливі транспортні вузли й надіслати світлові сигнали для повітряних військ. Але план не спрацював: сильний вітер відкинув десантників далеко вглиб материка і тільки їх десята частина прибула вчасно до фронтової зони.

Вторгнення заскочило німецькі війська зненацька. Ще о другій годині ночі німецькі генерали оцінювали військовий стан поблизу "Атлантичних валів" - оборонних укріплень на узбережжі Атлантики - як такий, що не становить загрози: у телефонній розмові із Берліном вони запевнили, що повідомлення про висадку десанту "перебільшені", а загальний стан спокійний.

Маневр для відволікання уваги

Та це скоро змінилося. Увечері 5 червня від морського узбережжя Англії вирушила величезна армада: найчисельніші у воєнній історії повітряні та морські сили рухалися під покривом ночі у напрямку французького атлантичного узбережжя. "День Д" був міжнародною справою. У ньому брали участь не тільки американські, але й британські та канадські військові, а також менші контингенти норвежців, бельгійців, чехів та словаків, - пояснює у розмові з DW військовий історик Петер Ліб. - Потім приєдналися поляки. Були присутніми грецькі кораблі, а також невеликий контингент вільних французів".

Підкріпленням служили також війська союзників із Співдружності націй: австралійці та новозеландці. Три дивізії канадців були відповідальними за берегову лінію з кодовою назвою "Джуно". "Звичайно, було два великих гравця: американці та британці, - розповідає Ліб. - Обидві групи визначали стратегічні маршрути". Проте вони розуміли, що йдеться про коаліційну війну і що менші країни теж мають взяти у ній участь, зазначає історик. "Це було зроблено для того, аби показати світові, що боротьба проти гітлерівської Німеччини є спільною справою", - вважає він.

Вирішальний день

О 6:30 ранку 6 червня - незадовго до сходу сонця - біля узбережжя з'явилися перші американські воєнні кораблі. На своїх плацдармах на ділянках узбережжя із кодовими назвами "Юта" та "Омаха" вони одразу відкрили вогонь по укріпленнях німців. Годиною пізніше британські, канадські та французькі формування здійснили наступ на ділянках "Ґолд", "Джуно" та "Сорд". За підтримки серед інших і польського воєнного корабля вони атакували берегову лінію довжиною 80 кілометрів, котра за короткий час перетворилася на криваве, усипане полеглими поле бою.

У "Дні Д" брали участь 4200 десантних кораблів, 1200 військових кораблів та 155 892 союзних солдатів з 14 країн, котрі були захищені з повітря союзними бомбардувальниками. Із представників менших народів були сформовані змішані бойові частини. Більшість десантних кораблів походила з британського Королівського флоту, хоча рідкісні фотографії і відеозаписи, зроблені у день вторгнення, показують трохи іншу картину, відзначає Петер Ліб. "Усе почалося з того, що американські репортери та оператори знаходилися на десантних кораблях. Тому в нас набагато більше фотографій американців, аніж британців чи канадців", - розповідає історик.

Другий фронт на Заході

Проте операція "Оверлорд" проходила не за планом. Хаос коштував життя тисячам союзних солдат. Багато з них потонули у їхньому важкому обмундируванні, через те що апарель десантних кораблів відкривалася зарано. Танки, що мали бути підкріпленням для наземних військ, тонули у морі до того, як досягали берега.

Американський наступ на плацдармі "Омаха" ризикував закінчитися провалом: багато солдатів страждали на морську хворобу, тому були небоєздатними і ставали легкими мішенями для німецьких стрілків. Вторгнення союзницьких військ на цьому відрізку було під загрозою провалу, більш ніж 50 відсотків солдатів загинули уже за перші години операції. "Саме у "День Д" канадці та американці зазнали найбільших втрат за всю Другу світову війну", - підводить підсумки військовий історик Ліб.

Десь опівдні у німців поступово закінчувалися боєприпаси. Тому головний опір у більшості бункерів міг бути швидко зломлений і десантними військами, що наступали. Але стратегічне планування головнокомандувача генерала США Дуайта Д. Ейзенхауера і британського генерала Монтгомері не спрацювало: "Атлантичні вали" можна було подолати порівняно швидко - за декілька годин вони були у руках союзницьких військ. Але подальший поступальний рух вглиб Франції проходив дуже-дуже повільно, адже німці там зайняли оборонні позиції та могли жорстоко оборонятися", - розповідає історик.

Наступ союзницьких військ

Операцію висадки, у котрій було задіяно велику кількість людських ресурсів та техніки, не можна було продовжувати на материку. Місцевість мала погану видимість, на шляху траплялася велика кількість кам'яних стін, ровів та чагарників, що робило її ідеальною засідкою для німецьких снайперів. Союзні дивізії просувалися з великими труднощами, наприкінці червня їм вдалося взяти портове місто Шербур, що стало базою для поповнення постачання, тому мало вирішальне стратегічне значення. 25 липня розпочалася "Операція Кобра": союзні бомбардувальники та винищувачі підтримували з повітря танкові дивізії, що створювали широкі просіки у чагарниках і розчищали дорогу союзним наземним військам.

Наприкінці липня висадилася танкова дивізія поляків, що налічувала 20 тисяч чоловік і була одразу використана як підкріплення у Фалезькому котлі. Саме там закріпилися німецькі танкові війська. На початку серпня німецький опір був в основному подоланий, що відкрило шлях до звільнення від нацистського панування Франції, а відтак і Європи.

Але союзницька коаліція не протрималася довго: американці, які хотіли запровадити військове урядування в усій Франції, не врахували у своїх планах французького генерала де Голля, каже Петер Ліб. "Його вітали як великого визволителя Франції. І тоді союзникам стало ясно: де Голля має значну підтримку французького населення. Тому ми не можемо розробляти тут власні плани військового управління. Ми маємо якнайшвидше передати країну до рук французів", - розповідає історик.

Де Голль як визволитель Франції

25 серпня Париж вітав де Голля, який провів у місті парад танкової дивізії вільних французьких збройних сил. Союзні війська мали разом звільняти Париж, проте за французами залишили пріоритетне право у цій справі.

"Американці зрозуміли: у довгостроковій перспективі краще мати французів у якості союзників, аніж ризикувати розколом усієї воєнної коаліції", - розповідає історик. Таким чином битва за Нормандію урешті-решт завершилася перемогою, хоча вона і була здобута ціною величезних людських втрат. Це була опорна віха в історії цієї війни на два фронти, доля котрої вирішувалася у тому числі й на сході.

Читайте також: Висадка в Нормандії. Чому Росію не запросили на ювілей