Андрій Зубов: У Росії декомунізації не було

DW: Як у Росії просувається робота з осмислення травматичного історичного минулого?

Андрій Зубов: На жаль, погано. Насправді ситуація багато в чому схожа на німецьку, з тою поправкою, що якби в Німеччині після 1945 року не проводилась системна денацифікація, то німецька ситуація була би схожа на російську. А в нас країною керують люди, чиї діди та батьки безпосередньо брали участь у репресіях, та й вони самі замолоду брали участь в андропівських та брежнєвських репресіях. Як правило, КДБ - це кастова організація, і тамтешні працівники - це вже не перше покоління, тож вони виправдовують своїх батьків і не бажають їх викривати. Чого варте лише те, що на кожному кроці в Росії побачиш пам'ятник Леніну. Хоч Ленін - не менш жахливий тиран та деспот, ніж Сталін.

Країни антигітлерівської коаліції, а згодом і самі німці зрозуміли, що не можна збудувати демократичну країну, якщо не провести рішучих та болючих заходів з денацифікації. А в нас декомунізацію не проводили, тож ми бачимо радянських рецидив, і це дуже сумно.

Чому не завершився процес декомунізації?

По суті, декомунізації не було. Денацифікацію здійснювали не колишні нацисти, а люди, що постраждали від нацистів, як той же Конрад Аденауер, і, крім того, окупаційна адміністрація США, Великобританії та Франції. Через це відбувалися потужні системні дії. А в нас, на щастя, жодної окупації не було, тож нікому було проводити декомунізацію зсередини.

До того ж у Німеччині нацизм був 12 років - це частина життя одного покоління, а в нас комунізм - 70 років. У країні померли майже всі люди, які пам'ятали докомуністичне життя. Глибина радянських репресій була настільки масштабною, що не залишилось контреліти. Якщо ми поглянемо на керівників 1990-тих років, то усі ці люди займались або партійною, або комсомольською роботою (той же Гайдар, Чубайс) чи були в КДБ, як все оточення Путіна.

Від самого початку ми не мали жодної декомунізації. Взяли кілька нечисленних атрибутів старої Росії: прапор, герб, назву "Державна дума", перейменували кілька десятків міст та кілька сотень вулиць по всій Росії. І на цьому все закінчилось. І всі умови вже існували для відновлення радянського простору.

Тобто нічого нового не вигадали?

Було, навпаки, роздвоєння свідомості. Всі говорили про демократичну Росію, а на це з посмішкою дивився Ленін на Калузькій площі, яку перейменували з Жовтневої.

Чи є зараз у Росії контреліта, яка була би в змозі провести декомунізацію?

Усі ці ексцеси Кремля в Україні і дивна, неправильна війна в Сирії, усі ці агресивні дії, союз Путіна з тоталітарними, авторитарними чи комуністичними режимами - це результат нездійсненої декомунізації. І нині влада знову тягнеться до радянського. Якщо декомунізацію не провести, то Росія ніколи не буде іншою. Це слід зробити, питання лише у тому, як.

Тепер ситуація набагато краща, ніж вона була в 1989-1991 роках. Неможна говорити про те, що час втрачено. Навпаки, ці 25 років - безцінний час, який проминув, як треба. По-перше, виросло нове покоління, яке розуміє, що світ набагато складніший. Виріс новий прошарок людей у віці від 20 до 40 років, які вже не виховані в радянській парадигмі чи відмовились від неї. По-друге, склалась альтернативна еліта: люди, які належать до політичних кіл, але вони мислять не в комуністичній парадигмі, чого не було в 1989 році. Явлінський, Касьянов, Яшин, приміром. Нині ми схожі радше на Польщу 1989 року: ми маємо антивладну культуру та режим, який набагато м'якший, ніж радянський. Зараз можна провести декомунізацію, але людям важливо пояснити її необхідність.

Але таких нових людей все-одно не багато. Складається враження, що значно більше тих, хто виступає за повернення бюстів Сталіна і так далі.

Так, звісно, ваша правда. Але в політиці соціологія не до кінця спрацьовує. Важлива активність. В основному мовчазна більшість тягнеться в минуле, але в цілому вона пасивна. У тій самій Польщі населення 1989 року не було налаштоване революційно. Більшість живе рутиною. Але раптом, в який момент усе змінюється. І все залежить від того, чи є така активна меншість і чи готова вона повести більшість правильним шляхом. І я гадаю, що вона вже майже визріла в Росії і виявила себе в демонстраціях 2011-2012 років. Тепер вона частково пішла в тінь, але я думаю, що вона накопичує свої сили.

Чи можливе в Росії повернення у якийсь вдосконалений Радянський Союз?

Ні, з тієї простої причини, що основою Радянського Союзу була державна власність. Нині в Росії - приватна власність. Усі ці люди типу Сечина, Тимченка чи Путіна мають величезні капітали, неймовірно дорогу нерухомість. Про який комунізм, власне, тут може йти мова? Це капіталізм, але капіталізм для "своїх". Якщо хочете, то це типова олігархічна корпоративна держава, яка типологічно близька до італійської держави епохи Муссоліні. Держава, в якій володіння владою відкриває можливість для збагачення.

А якщо говорити про ідеологічну складову?

Одне без іншого неможливе. Вже не можна сказати, що люди - раби держави, адже це так і є, якщо вони не мають своєї власності, а якщо вона є, то вони - вільні люди. Звісно, власність можна відібрати, так, вона не надійна, тим не менше, вона є. І, до речі, за власність люди борються, так би мовити, на смерть. На словах можна виправдовувати радянське минуле, але по суті повернутися в нього неможливо.