Борис Акунін про Майдан і Росію

Російський письменник Григорій Чхартишвілі, більш відомий під своїм літературним псевдонімом Борис Акунін, прибув до Німеччини для участі у щорічній німецько-російській конференції "Потсдамські зустрічі", що відбулася 15-17 червня. На конференції він зачитав уривок із своєї книги "Чорне місто", дії якої проходять напередодні Першої світової війни.

Deutsche Welle: Чи проводите Ви паралелі з нинішньою ситуацією?

Борис Акунін: Події у моїй країні дуже нагадують мені те, що відбувалося сто років тому. Тобто період між двома революціями: початок реакції, повернення до архаїки, жорстокість норовів, демонізація опонентів. Усе це ми спостерігаємо і у сьогоднішній Росії, але, на щастя, (не хотілося б зурочити) на дуже зниженому і пом’якшеному рівні. У даний момент ми спостерігаємо вибух "ура-патріотизму", який дуже схожий на вибух "ура-патріотизму", що охопив Росії напередодні Першої світової війни, але думаю, що і другої революції не доведеться довго чекати.

Як вийшло так, що Ви стали одним із тих діячів російської культури, які не піддалися цьому "ура-патріотизму"?

Не піддалося дуже багато діячів. А що стосується тих, що піддалися, то серед них є люди, які щиро так думають, котрим щиро подобається все, що робить Володимир Путін. Є люди, які вважають, що демократія - це не російський шлях. Але є і інші, які підтримують офіційну лінію, оскільки вони не мають свободи. Людині, у якої є театр, музей чи який-небудь великий проект, або тому, хто залежить від держави, доводиться робити вибір, що для нього важливіше: професія чи громадянська позиція. Людині зовсім вільної професії, яка ні від кого не залежить, на кшталт мене, дуже легко говорити про те, що думаєш насправді. Є папір, комп’ютер та російський алфавіт, більше тобі нічого не потрібно.

Якщо говорити про людей, які "щиро так думають", то невже в Росії є ґрунт для антиукраїнських настроїв?

Справа не в антиукраїнських настроях. Їх, мабуть, в Росії немає…

А всі ці ярлики: фашисти, бандерівці, хунта?

Це все політична риторика. Обурення українським Майданом викликане тим, що Україна виходить зі сфери політичного впливу Кремля, а з точки зору кремлівських правителів це погано і неправильно. Вони в ХХІ столітті продовжують мислити категоріями ХХ століття, коли прямому політичному впливу надавалося гіпертрофоване значення. Зараз набагато важливішу роль відіграє економічний та культурний вплив. Вони цього не розуміють, у цьому вся проблема.

Михайло Ходорковський вважає, що Україна зможе стати свого роду лабораторією. Тобто якщо Україні вдасться стати нормальною правовою державою, то це слугуватиме прикладом і для Росії. Ви погоджуєтеся?

Дай Бог, щоб так склалося. З моєї точки зору, найважливіше те, як себе зараз поведе новообрана українська влада. Я вважаю, що Майдан - це антикорупційна революція. Якщо нова влада буде такою ж корумпованою, нічого доброго з цього не вийде. Нова влада має поводити себе бездоганно.

Нещодавно Ви виступили з прогнозом, що діюча система влади в Росії довго не протримається, що Росія у недалекій перспективі стане нормальною демократичною державою. На чому ґрунтується Ваш оптимізм?

На знанні історії. На твердому розумінні того, що автократичний режим архаїчний та неефективний. Я говорю не з точки зору абстрактних ідей та етики. Цей режим просто не може довго керувати такою великою і складною країною. Він економічно і організаційно неефективний. В ХХІ столітті неможливо керувати Росією за допомогою "ручного управління", що здійснюється однією людиною, без механізму громадського контролю, стримування і розподілу влади. Це все закінчиться банкрутством, передусім, економічним.

Ви якось назвали Росію нащадком "Золотої орди". Чим ви пояснюєте ментальний розрив між Росією і Європою, який все більше поглиблюється?

Ми такі, які є, така у нас генетика. Коли я кажу, що російську державу за великим рахунком можна вважати нащадком не візантійської чи західноєвропейської, а золотоординської традиції, то це не означає, що я вважаю, що це зовсім погано. У цьому є свої сильні і слабкі сторони. У золотоординській спадщині не все так жахливо. Там є дуже продуктивні сильні аспекти.

Коли ми говоримо про європейський або неєвропейський шлях розвитку, то зазвичай ми маємо на увазі одну просту річ: демократія чи не демократія. Тобто ступінь участі суспільства в управлінні державою. Але ми знаємо чимало прикладів країн з традиціями дуже сильної держави, які пізніше, в результаті еволюції, стали управлятися інакше.

Наприклад, Японія, Німеччина. Мені здається, що в Росії сильна держава, безумовно, потрібна, у всякому разі у перехідний період. Але вона не обов’язково має бути жорстко централізованою, у ній мають бути не поверхневі, а суттєві риси справжнього федералізму. Крім того, для Росії, де сильно укорінені традиції свавілля і корупції, дуже важливі демократичні інститути, контроль з боку депутатів, нехай не зажди незалежних. Дуже важливо забезпечити контроль хоча б з боку "різнозалежних" засобів масової інформації. І, звісно ж, неможливо жити в країні, в якій немає незалежного суду.

Ви оцінюєте ментальний вік Росії у 15-16 років. Грають гормони?

Гормони, звісно, грають. Це вік, у якому людина ще погано навчилася себе дисциплінувати, погано розуміє свою відповідальність. А головне: вона погано розуміє наслідки своїх дій. Так, у цьому сенсі ми - нація, яка ще не переросла перехідний вік.

А у Вас не виникає бажання плюнути на все і поїхати?

Виникає. Періодично. Особливо зараз. Мені стало тяжко і неприємно знаходитися в країні через розпал шовінізму та ура-патріотизму. Я від’їжджав у Берлін з Москви і милувався рекламними щитами, розвішаними по всьому Кутузовському проспекту, на яких опозиція зображена у вигляді дияволів. І я там фігурую з копитами. А це ж моя країна і моє місто.

Як ви у цьому контексті оцінюєте шанси протестного руху? Чому він не такий масовий, як був в Україні?

В Україні мільйони вийшли на вулиці, бо людям там дуже погано жилося. На щастя, у Росії люди більш забезпечені. Поки ситуація такою залишатиметься, мільйони на вулицю не вийдуть. На вулицю люди виходили в Москві не з економічних причин, а з етичних, естетичних. Вони хочуть жити в іншому суспільстві, брати участь в управлінні державою, їм нестерпно дивитися на те, що відбувається в державі, на безсоромність, на розгул корупції, на брехню. Але жоден естетичний рух не може стати особливо сильним в політичному сенсі.

А чи є взагалі сенс у сьогоднішній ситуації заохочувати до протестів, чи це означає лише підставлятися?

Дуже складне питання. У мене таке відчуття, що на нинішньому етапі у прихильників політичної еволюції, до яких належу і я, порядок денний завершений. Те, що ми намагалися робити останнім часом, і те, що у нас не виходило - передусім через тупість і недалекоглядність російської влади, - було для неї способом мирного переходу. Влада цього не зрозуміла. Зараз вона себе позбавила такої можливості. У Володимира Путіна вибору уже немає. Він у будь-якому разі скінчить погано. Це станеться або у вигляді палацового перевороту, або соціального зриву. Коли система відмовляється від виборів, вона не залишає народу вибору.