"Бути громадським активістом в Україні небезпечно"

В Україні минулого року зафіксували 83 випадки переслідування правозахисників та громадських активістів. Це на три випадки менше, ніж у 2018 році. Хоч і несуттєве, але фактичне зменшення кількості нападів та переслідувань сталось не завдяки діям української влади, а через суспільний розголос, йдеться у доповіді "Становище правозахисників та громадських активістів в Україні у 2019 році", підготовленій Українською Гельсінською спілкою з прав людини та Центром прав людини Zmina за підтримки Freedom House.

Активізм небезпечний

У червні 2019 року в Черкасах внаслідок нападу загинув журналіст Вадим Комаров, котрий викривав корупцію та зловживання місцевої влади. Загалом протягом минулого року зафіксовано 25 випадків фізичних нападів на активістів. Найбільше правозахисники та громадські активісти зазнавали погроз, залякування та тиску через свою правозахисну діяльність - згідно з документом, таких випадків зафіксовано 29. В 11 випадках знищували та спричиняли шкоду їхньому майну. Стільки ж разів перешкоджали мирним акціям. Також було зафіксовано юридичне переслідування правозахисників, перешкоджання діяльності громадської організації, незаконні затримання та обшуки. 

Дослідники відзначають, що найризикованішим видом діяльності правозахисників та громадських активістів минулого року виявився захист прав ЛГБТ. Також їх переслідували за антикорупційну діяльність, протидію незаконному будівництву, за захист довкілля, прав жінок та національних меншин. Безумовним лідером за кількістю інцидентів стало місто Київ, де трапилося 32 випадки переслідування активістів і правозахисників. Також багато таких випадків зафіксовані в Одеській, Харківській та Дніпропетровській областях.

"Активізм в Україні є небезпечною діяльністю. І головна причина цього - безкарність, оскільки усі випадки, які не розслідуються ефективно, спонукають інших перешкоджати активістам", - наголошує аналітик Української Гельсінської спілки з прав людини Мирослав Лаврінок.

Безкарність спонукає до нових злочинів

Голова Центру прав людини Zmina Тетяна Печончик зазначає, що правоохоронні органи здебільшого не відкривають або належно не розслідують кримінальні провадження щодо нападників чи переслідувачів громадських активістів. Хоча, як йдеться у дослідженні, з-поміж ідентифікованих переслідувачів найбільше представників праворадикальних груп - щонайменше у 18 випадках вони здійснювали переслідування відкрито, потім навіть хизуючись цим у соцмережах, що дозволяє правоохоронцям їх легко ідентифікувати.

На думку Печончик, представники поліції та прокуратури не в змозі визначити винних, провести ефективне розслідування і довести справу до передачі до суду. З іншого боку, наголошує вона, є випадки, коли самі потерпілі не повідомляють в поліцію про потенційні злочини, бо бояться за власну безпеку або сумніваються, що правоохоронці серйозно сприйматимуть їхню заяву. Тому більшість зловмисників так не притягнуті до відповідальності.

Справа Гандзюк допомагає

Правозахисники зауважують, що поінформованість суспільства про небезпеку громадського активізму в Україні у 2019 році значно зросла після смерті Катерини Гандзюку листопаді 2018 року. Опитування, проведене Фондом Демокретичні ініціативи імені Ілька Кучеріва засвідчило, що 84 відсотки українців вважають напади на громадських активістів серйозною проблемою, а 77 відсотків вважають активізм небезпечною діяльністю.

"Суспільний розголос справи Гандзюк допоміг домогтися просування у цій справі", - говорить Ігор Василів, народний депутат з фракції "Слуга народу", голова тимчасової слідчої комісії (ТСК) Верховної Ради України для здійснення парламентського контролю за розслідуваннями нападів на Катерину Гандзюк та інших громадських активістів. За його словами, нині ТСК слідкує за 17 справами проти громадських активістів та правозахисників, однак найближчим часом цей список буде значно розширений.