В ім'я народів: 70 років вирокам Нюрнберзького процесу

Крапку поставили 1 жовтня 1946 року. Згідно з рішенням суду, 12 з 22 обвинувачених присудили до страти через повішання, семеро мали відсидіти строк у в'язниці для воєнних злочинців у берлінському районі Шпандау, трьох виправдали. Це стало не лише ключовим моментом колосального процесу, під час якого надали 2630 документів та допитали 270 свідків, а все це записали на 27 тисячах метрів магнітофонної плівки та на 7 тисячах платівок. Так само це стало світовим юридичним прецедентом. Міжнародний військовий трибунал вчинив правосуддя.

Доти жоден деспот не стикався на практиці з тим, що вище нього стоїть закон. Керівники гітлерівської системи мали відповідати за свої злодіяння в ім'я світового права саме в Нюрнберзі - місті проведення партійних з'їздів та видовищних пропагандистських заходів нацистів. Не тому, що вони програли війну, а тому що саме вони її розпочали. У юридичному плані цей процес був абсолютно новим явищем. Без принципової згоди союзників щодо того, як саме поєднати різні правові системи чотирьох країн-переможниць, годі було вести мову про Нюрнберзький процес.

Юридична новизна

Тож до початку самого процесу слід було спершу створити принципи. А їх визначили за рік до того в Лондоні. Це стало "увертюрою" до Нюрнберзького процесу. 8 серпня 1945 року представники союзників, які перемогли в Другій світовій війні, підписали так званий "Лондонський статут". Це був договір міжнародного права, що визначав процесуальний порядок, щоб взагалі уможливити Нюрнберзький процес. Переговори, що тривали впродовж шістьох тижнів, були хаотичними, як стверджували учасники. Та й з формального боку не все було так просто. Особливо важливо, що переговори тривали за квадратним столом, адже така форма столу уможливлювала союзникам - усім чотирьом країнам-переможницям - надіслати на переговори однакові за кількістю делегації.

Ідею влаштувати процес для керівників нацистів подали американці, які й стали провідною силою. Ще під час війни США мали в своєму розпорядженні дані спецслужб про скоєнні німцями та їхніми союзниками злочини в Східній Європі проти цивільного населення. Один з представників сторони обвинувачення Роберт Кемпнер, ще до початку процесу мав відповідати на питання, як можна буде щоразу довести скоєння цих злочинів. Згодом у Нюрнберзі виявилося, що проблемою були саме не докази, адже нацисти з канцелярською ретельністю фіксували скоєні ними злочини. То що, можна було одразу засуджувати? Кажуть, що ще під час Тегеранської конференції союзників в 1943-му Сталін виступав за недовгий процес. Він пропонував зібрати 50 тисяч провідних нацистів та розстріляти їх.

Принципи права

Врешті-решт метою мав стати великий, а не малий процес. У Лондоні порозумілися щодо центральних пунктів обвинувачення, а саме планування й проведення війни, порушення законів ведення війни (тобто скоєння воєнних злочинів) та злочини проти людяності. Останній термін як юридична категорія взагалі народився саме в Лондоні. Таким чином чотири країни-переможниці створили новий порядок міжнародного права, який мав замінити собою принципи Вестфальського мирного договору 1648 року, укладеного наприкінці Тридцятилітньої війни.

Доти суверенні держави могли робити зі своїми громадянами все, що їм заманеться. А вести війни могли доти, доки відчували для цього достатньо сил. Саме завдяки Лондонському статуту та Нюрнберзькому процесу було покладено край такому розумінню права. Роберт Джексон, котрий очолював сторону обвинувачення від США й був впевнений у всебічній підтримці з боку президента Гаррі Трумена, плекав значно масштабніші задуми, а саме "світопорядок за принципами верховенства права".

Процес

Це був план без гарантії успіху. Ще під час допитів Герман Герінг, який за Гітлера обіймав посаду головнокомандувача Люфтваффе та був найголовнішим з тих нацистів, що сиділи на лаві підсудних у Нюрнберзі, вважав себе невразливим з точки зору права. "Усе, що відбулося в нашій країні, - глузував він, - вас жодним чином не обходить". Щодо обвинувачень, то він визнавав себе невинним. Давати інші свідчення йому не дозволив суд. Нацистський генерал-губернатор окупованої Польщі Ганс Франк дуже точно сформулював юридичну дилему. За його словами, неможливо протидіяти "гітлеризмові" законними засобами. "Адже Гітлер поставив самого себе за межі будь-якого правопорядку", - самовпевнено сказав Франк для протоколу. Подібні оцінки змусили засумніватися в ефективності задумів щодо Нюрнберга навіть Вінстона Черчилля. Тож він дав таку пораду: спійманих нацистів слід "розстрілювати без передачі до вищої інстанції".

Обвинувачені почувалися в безпеці не лише юридично. Червоною ниткою майже крізь всі їхні свідчення проходить спроба обмежити масштаб власної провини або взагалі любісінько заперечувати її, прикриваючись Гітлером. Так про це потім повідомляв Йоганн Шетцлер, який на той час був асистентом захисту заступника Гітлера Рудольлфа Гесса. Ця початкова стратегія звелася нанівець під час самого процесу, після того як свідчення тих, хто вижив, довели жахливі злочини скоєнні машиною смерті нацистів.

Але спроби розібратися з подіями залишили певний слід. Так Альберт Шпеер, що за Гітлера був рейхсміністром озброєнь та військової промисловості, забажав співпрацювати й написав листа Джексонові. Ганс Франк, який лютував свого часу в Польщі, став побожним у камері та охрестився. Рудольф Гесс, що був заступником Гітлера, вдав, що втратив пам'ять. Лише Герман Герінг грав свою роль послідовно до самого кінця. Велемовно, непоступливо, самолюбно. Та наприкінці вже боягузливо. Страти він уникнув, скоївши самогубство.

Від Нюрнбергу до Гааги

1 жовтня 1946 року британський суддя-лорд Джеффрі Лоуренс завершив процес, зачитавши вироки без заключного слова. Ті правники, які займаються розглядом карних злочинів та питаннями міжнародного права, плекали неабиякі надії, що на майбутнє в них з'являться добрі знаряддя протидії міжнародним злочинам. Але ці очікування так і не справдилися. І не в останню чергу це було наслідком "холодної війни". Зміни наступили лише в період між 1989 до 1991 року.

Злочини проти цивільного населення в Югославії та Руанді призвели до відродження ідеї міжнародних трибуналів. У Гаазі створили трибунали щодо злочинів у Югославії (ICTY) та Руанди (ICTR), і так само ухвалили конвенцію про Міжнародний кримінальний суд (ICC). Але відновлення незалежного Міжнародного кримінального суду значною мірою стало беззмістовним. З одного боку, йому бракувало підтримки багатьох країн, з іншого - такі держави як США, Китай та Ізраїль відмовилися ратифікувати статут Міжнародного кримінального суду.

Через ці причини й досі невідомо, чи колись вироки Міжнародного кримінального суду так само позитивно оцінюватимуть, як ті, що пролунали в Нюрнберзі. Але, якщо відмежуватися від юридичних міркувань, то тоді мав місце міжнародний консенсус, що в Нюрнберзі "вчинили правосуддя", вважає історик Карл Дітріх Ердманн.