Велика сила маски: від античності до сучасності

Маска з'явилася як реквізит культу. Ритуальні маски зображували тварин, духів, міфологічних персонажів, сили природи, їх надягали учасники культових обрядів. Вони широко відомі з найдавніших часів у багатьох племен і народів світу. У культових обрядах маска слугувала засобом комунікації з духами і містичними силами природи. Ритуальна маска мала потужну енергетику, адже її носій на час обряду переставав бути собою і перевтілювався на сутність, відображену в масці. Дотепер у фольклорних традиціях зберіглася віра у велику трансформаційну силу маски. Використовує цю чарівну енергетику з давніх-давен і мистецтво.

З глибини віків до нас дійшли маски з каменю - найдавнішим близько 13 тисяч років. Матеріалом для виготовлення масок слугували рослини, пір'я, дерево, шкіра, тканина, метал або папірус. Золото використовувалося у виняткових випадках, наприклад, для похоронної маски давньоєгипетського фараона Тутанхамона.

Золота маска Тутанхамона є прекрасним зразком давньоєгипетського ювелірного мистецтва. На відміну від посмертної маски з гіпсу, яка є зліпком з обличчя покійного і залишається в світі живих, похоронна маска зберігає обличчя покійного для його подорожі в світ потойбічний.

Маска - це обличчя: занурення в образ

Надбанням культури маску зробили в Європі древні греки. Античний театр бере свої витоки з культу Діоніса, покровителя виноградарства і веселих гулянок. Але Діоніс був також божеством, яке символізує глибокі метаморфози людської душі, він вчив людей бачити не тільки те, що лежить на поверхні, а розуміти справжню суть речей.

Читайте також: Коронавірус і парадокс захисних масок: як у Німеччині бюроться з дефіцитом?

Маски в античному театрі були не просто такими, що сміються чи плачуть, вони уособлювали десятки найрізноманітніших людських типажів і душевних станів. Цікаво, що театральні маски стародавні греки "масками" не називали. Елліни говорили "просопон", тобто буквально "те, що ви бачите перед собою". Цим же словом древні греки позначали і передню частину голови. Тобто "просопон" було і обличчя, і театральна маска.

Стародавні римляни називали театральну маску схожим словом "персона". Згодом так почали називати сценічну роль, а потім і роль, яку людина відіграє в суспільному житті. Численні смислові метаморфози в ході історії привели до появи у "персони" в її первісному значенні "театральна маска" значення "особистість", яка позначає людину як індивідуума. Знову парадокс. Але чому тоді в сучасних європейських мовах використовується не грецький і не латинський термін для позначення маски, а слово з зовсім іншого культурного контексту?

Християнство витіснило античну культуру з усіма її богами і парадоксами, включаючи концепцію сутнісної єдності особи і маски. Предмет, що приховує обличчя з певною метою, отримав нову назву. Вона прийшла, як вважається найбільш імовірним, з арабської мови, в якій "маска" має сенс "блазень" або "людина на маскараді". Можливо, що цей термін перейшов від сицилійських арабів в італійську мову, а вже звідти поширився по всьому світу. Як би там не було, у маски з'явився новий сенс, якого не було в античні часи: слово почало асоціюватися з приховуванням справжнього обличчя за фальшивою личиною, тобто з неправдою.

Тортури, чума і маскарад

Середньовічна Європа, забувши про античні усміхнені і заплакані маски, винаходила власні, в яких реальні сльози проливали живі люди. Сварливих дружин і неправедних чоловіків виставляли як покарання на людному місці в "ганебних масках" з металу, що символізують безчестя.

Неслухняним школярам надягали маску з вухами віслюка. А ось маску чумного лікаря середньовічні лікарі під час епідемій носили добровільно.

Страхітливі маски з величезним пташиним дзьобом повинні були прогнати хворобу, від якої не було лікування, але, перш за все, вони захищали (на зразок сучасних респіраторів) самих лікарів від інфекції. У дзьобі були пахучі трави, які рятували медиків від чумного смороду.

Читайте також: Коронавірус, СНІД і чума: чому теорії змови стають вірусними під час пандемій

У культурний контекст маска повернулася в епоху Ренесансу через італійську комедію дель арте - у фарсах, побудованих на імпровізації, актори в напівмасках грали все своє сценічне життя одного і того ж персонажа.

Популярною розвагою серед аристократів були в ті часи костюмовані бали, на які гості були в масках, які дозволяють поєднувати розпусту з анонімністю. У повсякденному житті того часу маски давали можливість знатним мандрівникам пересуватися по Європі інкогніто. Маскарадна маска продовжує жити і сьогодні в традиціях венеційського та інших карнавалів. Але на велику театральну сцену маска так і не піднялася. Традиція стародавнього театру маски, яка продовжує жити в багатьох східних культурах, в Європі виявилася втраченою.

Маска в сучасному мистецтві

Зате складна і суперечлива метафорика маски, обумовлена її культовим народженням і античним вихованням, голосно резонувала в образотворчому мистецтві. Інтерес до маски як мотиву виник вже в епоху Ренесансу. Наприкінці XIX століття художники безпосередньо вказували на витоки маски з античної давнини.

Модерн зробив її невичерпним джерелом натхнення для експресіоністів, дадаїстів, сюрреалістів та інших представників творчого авангарду. Вважається, що кубізм як новий художній стиль з'явився у результаті знайомства Пікассо з африканськими тотемними масками.

У сучасній культурі маска продовжує жити в образотворчому мистецтві, проникла в кінематограф і відеоігри, підкорила популярну музику. Маски носять фіктивні персонажі і реальні знаменитості. Майкл Джексон перетворив на маску навіть власне обличчя. Daft Punk не з'являється на публіці без шоломів, свого фірмового камуфляжу. Іншим достатньо маски з гриму.

Мотивів використання маски, напевно, не менше, ніж її різновидів. Маска як нове обличчя змінює все й одразу, і сприйняття себе і реакцію оточуючих. Подивимося, як зміниться нинішній світ, одягнений поголовно в захисні маски. Хочеться вірити, що маска з часом знову буде потрібна лише фахівцям певних професій і що вона нас не лякатиме, а радуватиме.