Возз'єднання Кіпру видається можливим

Ключові питання возз'єднання досі залишаються не вирішеними. Згідно з дотеперішніми планами, у четвер лідери обох частин Кіпру Мустафа Акинджи та Нікос Анастасіадіс проведуть за участю Греції, Великобританії та Туреччини переговори щодо остаточного рішення. Однак досі незрозуміло, хто прибуде до Женеви.

Очільниця британського уряду Тереза Мей мовчить, турецький президент Реджеп Таїп Ердоган, очевидно, замість себе надішле прем'єра Біналі Їлдирима, а прем'єр-міністр Греції Алексіс Ципрас планує приїхати на переговори тільки у тому разі, якщо найближчими днями окреслиться успіх у перемовинах між Анастасіадісом і Акинджи. Від цього, за чутками, залежатиме і участь у переговорах нового генерального секретаря ООН Антоніу Гутерріша. Незважаючи на це, переговори у Женеві не мусять завершитися фіаско.

Перепони, які можна подолати

Представники грецької та турецької частин Кіпру налаштовані оптимістично. Упродовж десятиліть Анастасіадіс і Акинджи прагнуть домогтися єдності розділеного острова. 2004 року вони підтримали план возз’єднання Кіпру, запропонований тодішнім генсеком ООН Кофі Аннаном, котрий, зрештою, провалився внаслідок негативного результату референдуму греків-кіпріотів. У травні 2015 року переговори задля пошуку рішення було відновлено. Попри прогрес у переговорному процесі упродовж останніх 18 місяців, важливі питання досі залишаються відкритими. Відповіді на них мають знайти тепер у Женеві.

Центральним пунктом рішення для сторони греків-кіпріотів є завершення дії статусу Греції, Великобританії та Туреччини як гарантів, а також виведення 35 тисяч турецьких солдатів з острова. І те, і інше турки-кіпріоти відкидають. Компроміс міг би виглядати так, що турецький військовий контингент на перехідний період було б скорочено до декількох тисяч осіб. Для безпеки турецького населення Кіпру Анкара би за такого розвитку подій і надалі відігравала би певну роль, але вже не як гарант для всього Кіпру. З огляду на політичну рівність сторона греків-кіпріотів видається готовою прийняти принцип змінного президентства обох народних груп. У відповідь на це представники турків-кіпріотів могли би погодитися скоротити територію своєї частини острова з теперішніх 37 відсотків до близько 28,5 відсотка. Єдність значною мірою спостерігається і у питанні розподілу повноважень в межах майбутньої федеративної держави і двох її значною мірою самостійних частин. Так само немає жодних непереборних розбіжностей і в питаннях власності чи можливостей повернення біженців на їхню колишню батьківщину.

Позиція гарантів

До возз’єднання дійде, однак, лише тоді, коли країни-гаранти підтримають рішення. А їхні позиції різняться. Великобританія не зацікавлена в тому, щоб займатися кіпрським питанням, тим паче, вона так чи інакше збереже дві свої авіабази на острові. Греція, котра упродовж тривалого часу керувалася гаслом "Кіпр сам вирішує, а Греція його підтримує", неприємно здивувала максимальними вимогами, які є неприйнятними для Анкари та турецької частини Кіпру. Якщо з самого початку немає ясності, чи країни-гаранти відмовляться від свого статусу, а Туреччина виведе свої війська, то Афіни не хочуть брати участь у переговорах з возз’єднання Кіпру. За даними ЗМІ, реакція греків-кіпріотів на це була дуже бурхливою, утім, грецький уряд пообіцяв, що братиме участь у женевських переговорах.

Набагато сильніше від інших гарантів заглиблена в кіпрське питання Туреччина. Вона справляє значний вплив на політичні події самопроголошеної Турецької Республіки Північного Кіпру, підтримує її щороку сотнями мільйонів євро і виступає гарантом її існування. Попри тісні зв'язки, Анкара, як видається, знову, так само як це було 2004 року з планом Аннана, планує погодитися на возз’єднання острова. Про причини цього можна лише здогадуватися. Фактом залишається те, що імідж Туреччини на міжнародному рівні виграє, якщо вона докладе зусиль до розв'язання проблеми, що існувала десятиліттями. Завдяки цьому можна було б розблокувати низку розділів у переговорному процесі про вступ Туреччини до ЄС, які блокуються Кіпром. Крім того, хоча і без прямої участі, але Туреччина хоче отримати зиск від видобутку газу з родовищ на сході Середземного моря, адже за умови розв'язання кіпрського конфлікту транспортування "блакитного палива" могло би здійснюватися до Європи через територію Туреччини.

Переговори продовжуються

За такого розкладу інтересів не виключено, що турецький президент Реджеп Таїп Ердоган зрештою таки приїде до Женеви. Але і в цьому разі не варто очікувати, що угоду про возз’єднання острова вдасться одразу ж укласти. Більш імовірно, що у підсумку сторони зійдуться на тому, що з відкритих питань потрібно буде провести переговори протягом наступних тижнів. У таких перемовинах мали би знову взяти участь як представники турецької та грецької частин Кіпру, так і країн-гарантів.