Від гламуру до функціональності: історія німецької моди
25 листопада 2011 р.Функціональність і практичність – перша асоціація, яку викликає німецька мода. Фешн-журналіст і фотограф Надін Барт (Nadine Barth) стверджує, що цей стереотип хоч і не позбавлений сенсу, однак є лише верхівкою айсберга. У своїй книзі «German Fashion Design 1946-2012» вона доводить, що мода, зокрема, німецька, – це сейсмограф життя. «Те, як ми одягаємося, є відображенням нашої дійсності. Мода показує, хто ми є і ким хочемо бути», - говорить автор.
Разом з Надін Барт пошуками фешн-істин займалися ще 24 журналіста, чиї роботи також представлені в книзі. Фоліант розміром А4 й обсягом у 320 сторінок розповідає майже 60-річну історію моди Німеччини. Статті, інтерв’ю та, звичайно, фотографії: кольорові та чорно-білі, постановочні та подіумні, такі, що зворушують, або такі, що шокують. Поглянути на моду як на філософію й зрозуміти її зв'язок з історією – німецький ґрунт сприяє таким творчим пошукам. Це не гламурний Париж з шикарними «луками» (від англійського «look»), а демократичний Берлін з ламаною лінією життя. Кожне десятиліття німецької моди відбиває дух свого часу.
Ексклюзив, свінг та Берлінський мур
Після війни люди, відчуваючи «естетичний голод», з вдячністю сприйняли творчість Гайнца Остергарда й Улі Ріхтера. Вони повернули жінкам поняття елегантності, стилю та ексклюзивності. До кінця 50-х років Берлін знову відвоював репутацію, котру мав в золоті 20-ті. Сюди приїздили зі всього світу, аби побачити німецькі покази модних колекцій. Однак серпневі події 1961 року знищили досягнуте. Берлінський мур, розділивши місто навпіл, перекрив шлях до дизайнерського витонченого вбрання.
Сексуальна революція також змінила дух часу до невпізнанності: мода стала юною, спортивною, практичною. Часи елегантних дам минули, вперше роль трендсеттерів (від англійського «to set trend») взяла на себе молодь. У 60-тих роках, сповнених ритмів свінгу, для німецьких дизайнерів орієнтиром слугував Лондон. Тим більш тріумфальним в наступні десятиліття стало сходження Джил Сандер (Jil Sander) на світові подіуми. Трохи згодом вона – королева німецького мінімалізму – перетворила свої колекції на світовий бренд для інтелектуалів.
«80-ті ми оцінимо по-справжньому через декілька років. Це якраз той період, на кшталт 20-тих, що ми зараз вважаємо золотим часом німецької моди», - зауважує арт-критик Петр Белдле (Peter Bäldle), інтерв’ю з яким теж розміщено в книзі «German Fashion Design 1946-2012». Диско 80-х закрутило світову фешн-спільноту навколо Німеччини з новою силою. Мода перетворилася на спосіб підкреслити свої матеріальні статки: чим дорожче, тим краще. Покази німецьких дизайнерів у Дюсельдорфі знову стали місцем паломництва редакторів модних журналів та представників бізнесу у сфері моди.
Концептуальна інтелектуальність
У 90-их роках хизуватися своїми матеріальними статками стало ознакою несмаку. Натомість у моді акцент був зміщений на інтелектуальність та ерудованість, їхніми синонімами стали емоції, почуття, переживання. Нині дизайнери та експерти в сфері моди чітко розділяють два, здавалося б, ідентичних поняття: моду та одяг. І якщо перше в своєму прагненні наблизитися до мистецтва не має жодних меж, то особливість іншого – функціональність та тривале використання. «Німці самі сьогодні не знають, що стоїть за терміном «німецька мода», - зізнається Надін Барт. – Спектр засобів самовираження настільки величезний, що звести його до якогось спільного знаменника неможливо».
Сучасні концептуальні дизайнери не переймаються тим, що буде модним у наступному сезоні. Вони досліджують мистецтво, граються з прекрасним, намагаючись зрозуміти його сутність. «Коли мода ставить питання про саму себе та роль у суспільстві, вона швидко виходить за певні рамки і перестає функціонувати як мода, - стверджує автор книжки. – Але в Німеччині існує дуже «прусське» розуміння моди: бізнес повинен виглядати як бізнес, розваги як розваги».
Берлінський «лук»
Дизайнер Штефан Шнайдер (Stephan Schneider) є одним з тих концептуалів, що розтанули від чарів обивательської естетики німецької моди. Тікаючи від німецької моди 80-х, орієнтованої на статусність та фінансовий добробут, Шнайдер поїхав до Бельгії, де почав створювати свої "капсульні" колекції. Тоді ж дизайнер викладає в Університеті мистецтв в Берліні. Він наголошує, що його студенти вивчають саме німецьку моду.
На втіху професору, юні творці не мріють працювати в якомусь французькому будинку моди. Вони не орієнтуються на розкіш, а роздумують про доцільність своїх колекцій. «У Берліні через його мультикультурність та демократичність ніколи не було і не буде будинків високої моди. Тут живуть індивідуалісти. В сенсі фешн-комунікації німецька столиця не має якогось певного центру», - підкреслює Штефан Шнайдер.
Берлінський «лук» повинен відрізнятися насамперед своєю «недбалістю»: закочені рукави, полотняна (обов’язково не шкіряна) сумка, певна скуйовдженість…почуттів, напевно, в тому числі. Справжній поціновувач street fashion повинен виглядати абсолютно протилежно моді тих самих 80-х, коли старанність створюваного образу було видно навіть за ґудзиком на задній кишені.
Чи можуть юні дизайнери досягти визнання і рівня, скажімо, Джил Сандер чи Вольфганга Йоопа (Wolfgang Joop)? Певною мірою, питання риторичне. Як не крути, а все залежить від спонсорів, котрі поки не дуже вірять у молоді таланти й гроші вкладати не поспішають. Інвестори – люди практичні. Тому останній розділ книжки Надін Барт присвячений тому, кого ще поки не існує – дизайнеру, котрого ще ніхто не знає.
Автор: Анастасія Красоткіна / Євгенія Куца
Редактор: Наталя Неділько