Знесення АЕС
8 листопада 2012 р.
Підприємство Ваттенфаль, що є власником АЕС у Брунсбюттелі, нещодавно подало до міністерства довкілля федеральної землі Мекленбург-Передня Померанія заяву на знесення станції. Реактор виключили з мережі у 2011 році. Незадовго до того уряд Німеччини вирішив відмовитися від використання атомної енергії. Увесь атомний комплекс Німеччини має бути не просто «запломбований» під бетонними саркофагами, а повністю утилізований.
ФРН уже має досвід знесення атомних електростанцій. Приміром, АЕС у Нідерайхбаху, що в Баварії, була повністю демонтована. А зупинка станції Грайфсвальд у Мекленбургу-Передній Померанії вважається найбільшим проектом із консервації АЕС у світі. Цю станцію вимкнули ще в 1990-му. Нині ж, двадцять два роки потому, демонтаж закінчують. Радіоактивні елементи тут знешкоджують близько десяти тисяч працівників.
Знесення – рутинна робота
"Технології знесення АЕС розвинені та безпечні", - пояснює Deutsche Welle президент Німецького атомного форуму Ральф Ґюльднер. Його організація представляє інтереси атомної промисловості країни. Ґюльднер описує ліквідацію ядерних реакторів як цілком рутинний процес. Спершу знешкоджують неядерні частини реактора, далі – легко заражене устаткування, тепловидільні стержні й урешті-решт – систему живлення.
Кожен крок ретельно контролюється за допомогою спеціальних дозволів, за участю наглядових комітетів та державних інспекцій. У законі про захист від випромінювання прописані суворі заходи безпеки під час ліквідації й передбачено повний контроль за станом повітря і стічних вод. На охолодження тепловидільних елементів передбачено від трьох до п'яти років. Адже саме вони є «серцевиною» реактора й на 99 відсотків забезпечують його радіоактивність.
Реактор можна продати частинами
Проте чимало людей, котрі мешкають неподалік від АЕС, ставляться до знесення скептично. Вони не довіряють заходам безпеки і створюють громадські ініціативи, щоб також контролювати демонтаж. Як, наприклад, Ельке Зодеманн-Мюллер, котра разом із сусідами спостерігає за ліквідацією станції Мюльгайм-Керліх поблизу міста Кобленц. "Перш за все ми прагнемо запобігти тому, щоб великі партії радіоактивних частин реактора знову потрапили у промисловість", - каже вона.
Річ у тім, що власники станцій дійсно можуть продавати певну частину будматеріалів. Адже внаслідок ліквідації однієї АЕС залишаються сотні кілометрів мідного кабелю та до 300 тисяч тонн сталі. Весь комплекс робіт коштує близько 500 мільйонів євро, тож господарі прагнуть продати якомога більше залишкових матеріалів. Це визнає і Ральф Ґюльднер, проте він не вбачає проблеми, якщо дотримуватися всіх вимог безпеки.
Сковорідки з радіоактивної сталі?
За законом про захист від опромінення, все, що покидає територію АЕС, може бути радіаційним у певних межах. Тому реактори розбирають на місці й ретельно "чистять" поверхні матеріалів у спеціальних "мийних установках". "При цьому постійно вимірюються показники опромінення", - коментує Ральф Ґюльднер із Німецького атомного форуму. Мовляв, процес так добре контролюється, що неможливо уявити, як у супермаркетах продають сковорідки із забрудненої сталі.
Натомість Ян Бекер, член ініціативи "Контратом", каже, що ніхто не досліджує матеріали, котрі надходять для переробки, якщо власники АЕС під час знесення станції вказали дозволені законом показники радіоактивності. "Із медичної точки зору важко сказати, чи не загрожують здоров'ю людей малі дози опромінення", – припускає активіст. Бекер та його колеги нагадують, що чимдалі частіше стають відомі випадки використання сталі, зараженої радіацією. Такі ситуації досліджує Міжнародна агенція з атомної енергії (МАГАТЕ) у Відні. Приміром, чимало мешканців однієї висотки в Тайвані кілька років тому захворіли на рак, оскільки для будівництва будинку була використана забруднена сталь. Від мовби й незначного опромінення померли шістдесят людей, як виявили дослідники Національного університету Ян Мінь.
Громадський контроль теж потрібен
Чиновники, що відповідають за ліквідацію німецьких АЕС, заперечують: такі приклади стосуються китайської та індійської сталі. Мовляв, схожих ситуацій у Німеччині і бути не може. Проте міжнародний досвід свідчить, що громадський контроль себе виправдовує.
"Ми хочемо запобігти тому, щоб щось подібне трапилося в нас", "власники повинні усвідомити: вони не можуть просто робити те, що хочуть" - так аргументують свою діяльність активісти. Хоча при цьому, наприклад, мешканців Мюльгайм-Керліха роками називали "ворогами держави" та навіть "терористами". Нині ж ситуація змінилася, розповідає Ельке Зодеманн-Мюллер. Власники АЕС визнали їх рівноправними співрозмовниками й запросили відвідати станцію, щоб люди на власні очі побачили роботи з ліквідації.
Чиновники теж іноді погоджуються з критиками. Приміром, нещодавно міністр довкілля федеральної землі Нижня Саксонія визнав, що тимчасові сховища для дуже отруйних матеріалів із реакторів не є убезпеченими від терористичного замаху. Навколо контейнерів із радіоактивними відходами мають зводити стіни шістнадцять метрів заввишки. Нині на це домагаються державних дозволів.