Ганс-Дітріх Ґеншер - яким він нам запам'ятався
1 квітня 2016 р.
"Ми прийшли до вас, щоб повідомити, що сьогодні вам дозволено виїхати (до Федеративної республіки Німеччина. - Ред.)". Саме завдяки передусім цій фразі залишиться у спогадах багатьох Ганс-Дітріх Ґеншер. Свою промову 30 вересня 1989 року він виголошував з балкона посольства Західної Німеччини у Празі. Ці слова потонули у радощах тисяч громадян НДР, які втекли зі своєї країни до західнонімецького представництва та вже кілька днів чекали на заповітну новину в саду посольства. Це був найбільш зворушливий момент його політичного життя, сказав він пізніше в одному з інтерв'ю: "Це був крик радості, яку складно собі уявити".
Дипломат в усьому
Протягом свого життя Геншер обіймав багато політичних посад, проте жодна не вплинула на нього так, як крісло глави міністерства закордонних справ ФРН. Уже на початку 1974 року багато хто назвав його "вправним адвокатом балансу" між Сходом та Заходом. У 1980-х з ініціативами роззброєння Конференції з безпеки та співробітництва у Європі (КБСЄ), чиєю наступницею стала сучасна ОБСЄ, він розробив власну політику розрядки ситуації у відносинах між двома ідеологічними світами.
Постійно готовий до переговорів, майстер їх ведення Ганс-Дітріх Ґеншер виступав за припинення "холодної війни": "Наша мета - працювати задля стану миру у Європі, у якому німецький народ поверне собі єдність", - сказав він у 1975 році у промові перед Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй (ООН) у Нью-Йорку.
Маестро переговорів
Кредо Ґеншера було "Йти назустріч іншому": дослухатися, налагодити контакт і говорити. Завдяки цій стратегії він, з одного боку, міг демонструвути жорсткість, засудивши в 1979 році введення радянських військ у Афганістан. З іншого боку, дипломатична майстерність дозволила йому залишитися, як і раніше, прийнятним партнером для переговорів для Москви.
Зоряний час Ґеншера у ролі міністра закордонних справ настав, коли намітився поворот у політиці Москви. Радянський Союз пішов на програму реформ у економіці та політиці, яка визнала внутрішні зміни у країнах "Варшавського пакту", у тому числі і в Німецькій демократичній республіці (НДР).
Возз'єднання зі старою батьківщиною
Ґеншер використав цей привід, щоб закликати політичне керівництво Східної Німеччини до переосмислення власної позиції. Протести людей, які виступали за права і свободи людини в НДР, а також тисячні громадян Східної Німеччини, які перебували як біженці у посольствах ФРН в Угорщині і тодішній Чехословаччині, додали його зверненням сили.
Об'єднання Німеччини стало реалізацією мрії Геншера, тим більше тому, що він сам родом зі сходу Німеччини. "Товстун з великими вухами", як його пестливо змальовували карикатуристи, народився у 1927 році поблизу Галле. Після возз'єднання він знову повертається туди. Як член Ліберально-демократичної партії у Східній Німеччині він пережив перші роки комуністичного правління у НДР. У 1952 році Ґеншер переїхав до Бремена та став адвокатом.
Важкі години політичної кар'єри
Як член уже західнонімецької Вільної демократичної партії (ВДП - ліберали. - Ред.) Ґеншер у 1969-1974 роках був міністром внутрішніх справ ФРН за уряда канцлера Віллі Брандта та соціально-ліберальної коаліції разом із соціа-демократами. У ці часи також відбувся напад палестинських терористів на ізраїльську команду під час Олімпіади-1972 у Мюнхені. Взяті у заручники члени команди, німецький поліцейський та п'ятеро терористів загинули під час спроби звільнення. "Це був найжахливіший день мого довгого перебування на посаді члена федерального уряду. Нікому не побажаю пережити такого досвіду", - казав пізніше Ґеншер. Тоді він намагався звільнити заручників мирним шляхом.
Перегорнута сторінка
З 1974 по 1992 Геншер обіймав посаду федерального міністра закордонних справ і, водночас, віце-канцлера - спочатку у кабінеті канцлера від СДПН Гельмута Шмідта. У 1982 році він відмовився від цієї коаліції та відкрив двері союзові із консервативними Християнсько-демократичним та Християнсько-соціальним союзами (ХДС/ХСС). Цей крок образив багатьох у його партії. Пізніше Ґеншер визнав, що він дався йому не просто - зокрема тому, що він цінив Шмідта як сильну особистість.
Через критику свого стилю керівництва Ґеншер у 1985 році відмовляється від головування у ВДП. Тим не менш, він залишився відданим партії - з 1992 Ґеншер її почесний голова. До останнього він не раз ставав покровителем молодих талантів. Перш за все варто згадати нещодавно померлого від раку екс-голову партії Ґідо Вестервелле.
Об'єкт карикатур і поваги
Ґеншер пішов з активного політичного життя у 1992 році. Багато карикатуристів сприйняли це з сумом: політик Ґеншер був одним з їх найулюбленіших мотивів. Сатиричний часопис Titanic навіть створив "Ґеншмена" - екс-главу німецького МЗС в образі супергероя. Переосмислюючи героя коміксів Бетмена, він представив Ґешнера як рятівника світу, який долає будь-які кризи. Гансу-Дітріху Ґеншеру було 89 років. Він назавжди залишиться у пам'яті як німецький державник зі світовим визнанням.