"Гаряча точка" Крим: підтекст кризи

"Це повна нісенітниця", - обурювався в середині грудня 2013 року Володимир Путін, коли йому поставили запитання про можливе введення російських військ в Україну, зокрема в Крим. Ми "махати шашкою" не збираємося, заявив тоді президент Росії.

Росія брязкає зброєю

Упродовж останніх днів складається враження, що він міг змінити свою точку зору. У будь-якому разі, новий міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков 28 лютого звинуватив російську владу в "військовому вторгненні та окупації" Криму. За його словами, аеропорт Бельбек, розташований поруч із Севастополем, був "заблокований військовими підрозділами флоту РФ". Практично одночасно добре озброєні люди тимчасово захопили й аеропорт кримської столиці Сімферополя.

Війська Західного й Центрального військових округів Росії ще з 26 лютого почали здійснювати масштабну передислокацію в рамках "перевірки бойової готовності". Москва заперечує, що це пов´язано з подіями в Україні, однак те, що відбувається, дуже нагадує "брязкання зброєю".

Ситуація на півострові загострюється буквально щогодини і найближчим часом, очевидно, не заспокоїться. Адже кримський парламент ухвалив рішення провести 25 травня 2014 року референдум про розширення повноважень автономії. А в суботу, 1 березня, з'явилася інформація, що референдум збираються провести ще раніше, 30 березня. Хоча, як зауважив у розмові з DW один із провідних у Німеччині фахівців із конституційного права східноєвропейських країн Отто Лухтерхандт, "Крим не має права... вирішувати питання свого статусу".

У суботу, 1 березня, ситуація загострилася ще більше, новопризначений голова Ради міністрів Автономної республіки Крим Сергій Аксьонов звернувся до президента Росії Володимира Путіна за наданням сприяння у забезпеченні миру і спокою на території Криму. Потім російська Рада Федерації за зверненнням Володимира Путіна ухвалила постанову, яка дозволяє президентові Росії використання російських збройних сил на території України.

"Ласий шматок Російської імперії"

Чому саме Крим став за останні дні "гарячою точкою"? "Крим завжди був ласим шматочком у Російській імперії", - нагадав у розмові з DW Вільфрид Їльґе, експерт з питань Східної Європи Лейпцизького університету. До складу імперії півострів увійшов у 1783 році, потім став частиною радянської Росії і тільки в 1954 році був адміністративно включений до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР). Це сталося з ініціативи тодішнього лідера Комуністичної партії Радянського Союзу (КПРС) Микити Хрущова - вихідця з України.

Після розпаду СРСР у 1991 році Крим опинився у складі незалежної України, хоча приблизно дві третини його населення становлять росіяни. Ця обставина, а також той факт, що в Севастополі розташована база Чорноморського флоту, стали джерелом періодичної напруги в відносинах України та Росії. У 1992 році російська Держдума оголосила рішення Хрущова недійсним, а сам Крим оголосив про свою незалежність від України. Але Києву тоді вдалося заспокоїти ситуацію.

У 1994 році вона знову загострилася. Жителі Криму обрали своїм президентом Юрія Мєшкова, який почав форсувати зближення з Росією. Але й цього разу Києву вдалося політичними методами втримати півострів у складі держави. Посаду президента Криму було ліквідовано, Юрій Мєшков утік до Росії.

Суперечка двох держав про поділ Чорноморського флоту тривала до підписання в 1997 році так званої "Великої угоди". Цей документ передбачав виведення російських військ із території Криму до 2017 року, однак за президента Януковича угоду про оренду бази було продовжено до 2042 року.

Загроза путінському проекту Євразійського союзу

І ось - нове загострення старого конфлікту, пов´язане з революцією, що спалахнула в Україні. Прихід до влади в Києві опозиції в Москві сприйняли як "геополітичне рішення", зауважив Вільфрид Їльґе. А Кремль "не готовий визнавати за Україною право робити власний вибір". Адже якщо вона піде на зближення з Євросоюзом, то це загрожуватиме путінському проекту Євразійського союзу.

У цій ситуації Крим стає інструментом тиску на Київ. Професорці політології Оксфордського університету Гвендолін Сассе теперішня криза багато в чому нагадує події 20-річної давнини. Але сьогодні, стверджує вона, прихильники відділення Криму "не так добре організовані, як у той час", а групи активістів нечисленні.

Яку роль відіграють родовища газу?

Однак у Криму йдеться не тільки про геополітику. Якщо півострів справді вийде зі складу України, це буде серйозним ударом по економіці країни. Досі регіон жив переважно завдяки туризму. Та в недалекому майбутньому може додатися ще одна стаття прибутків. Адже й на території самого Криму, і в шельфі Чорного моря, як припускають, можуть бути великі обсяги природного газу.

На початку листопада 2013 року український уряд узгодив документ про освоєння нафтогазових чорноморських родовищ із міжнародним консорціумом на чолі з американським енергетичним велетнем Exxon Mobile.

Проросійська більшість та проукраїнські татари

В українському міністерстві енергетики вважають, що з 2017 року видобуток газу в цьому регіоні може становити до 10 мільярдів кубометрів газу щорічно. А це могло б суттєво знизити залежність України від постачання російського "блакитного палива".

Свіжих опитувань про те, як саме мешканці Криму уявляють своє майбутнє, немає. Але соціологічне дослідження, проведене в липні 2013 року авторитетним київським Центром імені Разумкова, виявило, що за незалежність від України тоді був готовий проголосувати 31 відсоток опитаних у Криму, 36 відсотків проти - переважно російськомовні люди. На думку Вільфрида Їльґе, такий результат почасти пояснюється недоглядом усіх попередніх урядів України, які "ніколи по-справжньому про Крим не дбали".

Однак на півострові мешкають і татари, які не хочуть виходу зі складу України. За наказом Сталіна кримських татар у 1944 році депортували до Середньої Азії, оскільки вони нібито співпрацювали з гітлерівськими окупантами. Упродовж більш ніж двох десятиліть кримські татари повертаються на батьківщину. Нині їх налічується понад 300 000 осіб - це близько 14 відсотків населення Криму.

"Кримські татари традиційно налаштовані проукраїнськи та бачать своє майбутнє в українській державі", - зауважує Вільфрид Їльґе. На одному з мітингів у Сімферополі татари чітко висловили свою позицію. "Крим - це Україна", - скандували вони.