Гени старіння – на коли запрограмований кінець?

Німецьке, втім, як і інші західні суспільства дедалі більше старішають. По-перше, через низьку народжуваність. По-друге, з огляду на високий рівень життя й, зокрема, на сучасну медицину, яка подовжує похилий вік людей. Але навіть за найліпших умов, життя не може бути вічне. Як на молекулярному рівні програмується, скільки років ми повинні існувати, й коли має настати кінець? На такі запитання шукають відповідей 250 фахівців Інституту імені Фритца Ліпмана, який нещодавно відкрився в німецькому місті Йена. Директор закладу Петер Герліх:

«Ми хочемо дізнатися, чи визначають гени термін тривалості життя організмів. Наукові суперечки щодо можливого існування такої програми не змовкають упродовж багатьох років.»

Досі біологи досліджували, як діють гени старіння на мухах дрозофілах та деяких видах нематодів. Їхній геном добре вивчений, тривалість життя обмежена кількома десятками днів, але, на відміну від людини, в дорослих організмах припиняється ділення клітин. В Інституті Фритца Ліпмана експерименти почали здійснювати з невеличкою рибкою з родини коропозубих, яка такої вади не має. Дослідник Кристоф Енґлерт:

«Дивовижним є те, що ці риби живуть рівно три місці. Незалежно від того, мешкають вони в якійсь калюжі, чи в лабораторному акваріумі з найчистішою водою. Ми створюємо для рибок оптимальний режим день і ніч, вони отримують достатньо корму, й все одно за три місяці вони вмирають.»

Хіба що – й це теж не менше здивувало науковців – коли рибам у корм додавали ресвератрол, антиоксидант, який міститься в червоному вині, вони жили на місяць довше. Ідея належала італійським партнерам йенського інституту. Цей дослід, хоч і не пролив світла на проблему генетичного старіння, зате побічно підтвердив тезу, що сухе червоне вино – в розумній кількості – йде на користь здоров’ю.