Штайнмаєр: Вибори в Україні повинні відбутися

Міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр останніми тижнями займається "човниковою" дипломатією, намагаючись врегулювати кризу в Україні. Чим важливі призначені на 25 травня президентські вибори? Чи повинні країни Заходу підвищити оборонні витрати у відповідь на непередбачувану політику Росії? На ці та інші запитання Франк-Вальтер Штайнмаєр відповідає в ексклюзивному інтерв'ю DW.

DW: У неділю, 25 травня Україна обирає президента. Чи відбудуться вибори?

Франк-Вальтер Штайнмаєр: У всякому разі, ми зробили для цього все можливе. Під "ми" я маю на увазі не тільки німецьких дипломатів, але й багатьох інших. Важливу роль у проведенні виборів відіграє ОБСЄ. Я сподіваюся, що більшість українців, у тому числі й на Сході країни, матимуть можливість проголосувати.

Чи може це стати поворотним пунктом?

Я б сказав, це в будь-якому випадку "вушко голки". Зараз у Києві нове керівництво, обране парламентом. Багато хто на Сході України вважає його незаконним. Ось цим критикам ми й говоримо: саме тому ви й повинні бути зацікавлені в тому, щоб вибори відбулися й почався процес легітимації. Наступними кроками могло б стати реформування конституції країни, а також парламентські вибори ще цього року.

Чи є "червона лінія", за якою знову повинні чутися погрози запровадити "третій рівень" санкцій Заходу стосовно Росії?

Це покаже час, у теперішній момент я про це не думаю. Я концентруюся на тому, щоб вибори відбулися, щоб якомога більше людей брали в них участь. Але й тоді залишиться чимало проблем, зокрема, підготовка нової конституції. Наскільки децентралізованим повинне в майбутньому стати управління державою - це суперечливе питання. Як буде розподілено владу між президентом і урядом? Ще більший виклик - економічна стабілізація країни, ухвалення нового закону про боротьбу з корупцією. Особливо важливим є створення органів правосуддя, які не залежали б від уряду, а тим паче - від окремих осіб. Це - коріння зла в Україні.

Ви кажете, що в останні тижні та місяці 24 години на добу приділяєте цьому конфлікту, Ви знову і знову літаєте до України. Але унаслідок конфронтації дедалі гучніше лунають вимоги: Захід повинен збільшити оборонні витрати, щоб не порушувався баланс сил. Як Ви до цього ставитеся?

Я також виступаю за те, щоб використовувати існуючі засоби. Але одна з помилок зовнішньої політики та дипломатії полягає в переоцінюванні цих засобів. Якщо нам вдасться врегулювати українську кризу, то після цього ми не зможемо просто повернутися в 80-ті роки минулого століття і сказати: ми врахували досвід української кризи і попри бюджетні труднощі вирішили трошки доозброїтися.

Чи вичерпала німецька дипломатія всі інструменти, які є в її розпорядженні?

Цього я не знаю. Звісно, серед них є й такі, які мені цієї миті застосовувати зовсім не хочеться. Я вважаю, що ті, хто просторікує про воєнні відповіді на українську кризу, не просто помиляються, вони, по-моєму, чинять безвідповідально. Це ті самі інструменти, які я теперішньої миті навіть не показував би.

Розширимо тему: у чому полягає головна мета зовнішньої політики Німеччини?

Мета німецької зовнішньої політики в тому, аби брати на себе ту частину відповідальності, яку ми здатні витримати. Ось, виходячи з актуальних дебатів, які лунають і вдома, і на міжнародному рівні, я можу сказати, що від Німеччини очікують із року в рік дедалі більшого. Це пояснюється нашою відносною економічною силою, тим, що ми змогли впоратися з внутрішніми кризами. Це пов'язано і з тим, що Німеччина проводить відносно збалансовану зовнішню політику. Ми прагнемо не піддаватися емоціям, а намагаємося вирішувати проблеми на основі відкритого аналізу. Це допомагає уникнути стереотипів, не заганяти самих себе в глухий кут.

Отже, за кордоном від нас очікують більшого втручання. А якщо запитати самих німців, то дві третини кажуть: більше терпіння. Як чинити в такому випадку? Провадити політику, яка суперечить волі власного населення?

Це просто неможливо. Але тут я бачу й педагогічне завдання, яке потрібно вирішувати. Це завдання всіх сфер політики: переконувати людей. Показувати їм: ось цього від нас очікують і ми спроможні це виконати. А тим, хто каже, що краще не втручатися, нас це не стосується, показувати: наша країна як, напевно, жодна інша, пов'язана із зовнішнім світом. Це не тільки економічні зв'язки, це й зустрічі з людьми, які тимчасово чи постійно тут живуть і вчаться, це інформація, яка стікається до Німеччини. Ми, напевно, найінтегрованіша країна у світі. І таке уявлення, що ми нібито живемо на острові і інші нам байдужі, не зовсім відповідає реальності. Ось пояснювати все це і є завданням політики, від якої нам не можна ухилятися.