Джордж Фрідмен: "Американці вже сприймають Україну як частину російської системи"
26 травня 2011 р.Deutsche Welle: Президент США Барак Обама візьме участь у саміті глав держав Східної Європи, який відбудеться наприкінці тижня у Варшаві. Йтиметься також про питання міжнародної безпеки. Нещодавно країни Вишеградської четвірки – Польща, Чехія, Угорщина та Словаччина – виступили з оборонною ініціативою, яка передбачає створення спільних бойових частин вже за чотири роки. Як, на Вашу думку, у Вашингтоні ставляться до подібних ініціатив?
Джордж Фрідмен: Ця подія піднімає питання, чи НАТО і, до меншої міри, ЄС досі гарантують безпеку для цього регіону. Увесь час після кінця Холодної війни в регіоні панувало уявлення, що його безпека справді залежить від членства в НАТО. Тепер Холодна війна – це вже позавчора, і можливість НАТО ефективно захищати регіон дуже сумнівна, а готовність блоку діяти єдиним фронтом – також вельми сумнівна. Гадаю, що оборонна ініціатива Вишеградської четвірки – це месидж не тільки до США, а й до Німеччини, який свідчить, що впевненість цих країн, зокрема, в німецькій відданості НАТО та їхній колективній безпеці – під питанням. І звісно, вони хочуть сказати про це президентові Обамі. Досі американці вчили їх, що колективна безпека неможлива, якщо вони самі не братимуть відповідальність за свою частку в ній. Але я гадаю, що німецька реакція на події в Лівії, наприклад, ставить низку питань про стосунки Німеччини з Росією та її відданість європейським інституціям. Поза сумнівом, це переосмислення регіону. Гадаю, це і є головним рушієм процесу.
DW: Якою є нинішня американська політика у Східній Європі?
Фрідмен: Американська політика у регіоні обмежена реальністю. Раніше США оперували у Східній Європі через структури НАТО. Малося на увазі, що ця інституція генеруватиме ресурси, потрібні для оборони східноєвропейських країн. Гадаю, США нині доходять певних висновків щодо НАТО, а саме, що його ключові члени не готові надавати ці ресурси, як і не готові засвідчувати свою політичну підтримку альянсу. Тобто, в певному сенсі НАТО продовжує існувати тільки на папері. Американський погляд на вирішення цієї проблеми полягає в тому, що США доведеться встановити двосторонні стосунки в регіоні, поза структурами НАТО. Це не те, чого США справді прагнули б, але якщо Німеччина і Франція не можуть домовитися навіть щодо того, що робити в Лівії, про що вони можуть тоді домовитися взагалі? А якщо Німеччина і Франція не можуть досягнути щодо засадничих питань згоди, на яку США могли б розраховувати, в якому сенсі тоді НАТО існує? Це частина кризи європейських інституцій, за якою спостерігає США і на яку в такий спосіб відповідають країни Вишеградської четвірки.
DW: Чи США ініціюватимуть будь-які оборонні ініціативи у Східній Європі і чи намагатимуться залучити до них Росію?
Фрідмен: США вже підтримують ініціативи в Східній Європі, зокрема, з Польщею, багато з них поза конструкцією НАТО, наприклад, зосереджені навколо ПРО. Питання не в тому, щоб залучати Росію. В цьому зацікавлена Німеччина, але не США. Питання в тому, щоб створити структуру в регіоні, яка була б ефективною протидією російській політиці – не обов’язково ворожій, але на даний момент напевне непередбачуваній. США ставляться до Росії як до великого знаку питання. Росія мусить вирішити, чим вона хоче бути і які стосунки мати із Заходом, і з Вашингтоном зокрема. Мені також здається, що й сама Німеччина є великим знаком питання для Америки. Якими є її зобов’язання в ЄС, у НАТО? Тепер кожен починає думати про світ, в якому Холодна війна – позавчорашня реальність, і про те, в яких стосунках будуть Німеччина і Росія за п’ять чи десять років, який найпесимістичніший сценарій і як від нього убезпечитися.
DW: Чи існують якісь оборонні альтернативи членству у НАТО для України?
Фрідмен: Гадаю, росіяни продемонстрували, що провадять дворівневу політику щодо України та інших країн. Вони готові переглянути скільки завгодно внутрішніх політичних та економічних домовленостей. Але Росія має фундаментальні інтереси, і одним із них є забезпечити те, щоб Україна не стала потенційно «недружньою» силою. Співпраця України з НАТО, як і з країнами Вишеградської четвірки, виходить за межі того, що росіяни можуть дозволити. І вони мають досить впливу, щоб завадити цьому. Є речі, які Росія не може дозволити, а українці не достатньо сильні й занадто залежні економічно, щоб кинути виклик її національній безпеці.
DW: Якою буде американська політика щодо України у найближчій перспективі?
Фрідмен: Після останніх виборів в Україні США схильні думати, що «помаранчева революція» провалилася. Гадаю, сьогодні американців задовольняє Україна як частина російської системи. Я особливо певний цього, бо США вочевидь сумніваються, чи можна розраховувати на Німеччину у підтримці пострадянських країн. Знов же, багато з того, що США роблять у регіоні, визначає погляд, згідно до якого Німеччина вже не є більше американським сателітом, а натомість реалізує власну зовнішню політику. Німці мають свої власні стосунки із росіянами, яким не хочуть завдавати шкоди, і опинитися в конфронтації з Росією і водночас зруйнувати свої й так стримані стосунки з Німеччиною є політично неможливим для США. Гадаю, США не вдаватимуться до жодних односторонніх кроків з метою відвернути Україну з-під російського впливу.
DW: Чи може таке становище змінитися в коротко- чи середньотерміновій перспективі?
Фрідмен: Для США це ключове питання. Я повторюю це знову і знову, хоча, вочевидь, німці не хочуть це чути: якими є стосунки Німеччини зі США? Що готова зробити Німеччина – найпотужніша країна в Європі – для НАТО та ЄС? Чи готова вона приєднатися до американських ініціатив, чи вона розглядатиме їх як загрозу стабільності та безпеці? Американська політика в регіоні протягом дуже довгого часу трималася на сталих відносинах із Німеччиною; ці відносини тепер під питанням, і тому американська політика в Східній Європі зависла в повітрі, як і мало статися. Протягом Холодної війни існувало розуміння того, що німці та американці співпрацюють і мають єдину політику. Це більше не відповідає дійсності. І в процесі постання нової постійної політики, поточна політика щодо країн на Сході Європи змінюється залежно від ситуації, оскільки ніхто у США не може бути певен щодо позиції Німеччини за пять років і підтримки, яку можна буде тоді дістати від неї. У багатьох аспектах, нинішні дії в Східній Європі, як з боку американців, так і з боку східноєвропейців, є відповіддю Німеччині й суперечностям, які вона плекає у своїй зовнішній політиці.
Розмову провів Роман Горбик.
Редактор: Євген Тейзе