Тяжка дорога з Києва до Донецька

Потяг "Київ - Костянтинівка". Кінцева залізнична станція - невелике провінційне місто Донецької області. Далі поїзд не йде. Далі - зона воєнного конфлікту, лінія розмежування і територія самопроголошеної "ДНР". Дістатися на непідконтрольну Києву територію можна тільки автотранспортом.
Пасажири, які прямують до Донецька, намагаються знайти попутників ще в поїзді. "Ви - в Донецьк?". Після відповіді - "Слава богу - ні" одні насторожено замовкають, інші, навпаки, кажуть відверто. "Куди не кинь, за вікном всюди мирне життя, тільки ми страждаємо від цієї війни. Я вже вирішив – залишу будинок в Донецьку та поїду жити до дітей в Київ", - каже чоловік у віці. Його підтримує літній шахтар, у якого діти теж переїхали до Києва з початком війни.

Безнадійний оптимізм

"Я кожен день молю, щоб Донецьк повернувся в Україну. Я напевно погоджуся, що Севастополь історично належить Росії, а от Донбас вважаю українською землею". Такі висловлювання в Донецьку неможливо відкрито почути. Але в цьому поїзді співрозмовнику ніхто не заперечує. Що, власно, і не дивно. Адже життя цих пасажирів, так чи інакше, міцно пов'язані з Києвом: у когось там - діти і онуки, у когось - робота, надії на майбутнє. Купе тимчасово стає місцем спілкування для тих, хто живе в Донецьку, але радий скористатися будь-якою можливістю, щоб на кілька днів вирватися в мирне життя.

"Донецькі" якось відразу впізнають один одного - по сумному погляду, приголомшеному стану та розмовах про війну. Всупереч експертам, які твердять про заморожений конфлікт, мешканці самої зони створюють власні сценарії закінчення війни. Мовляв, ось -ось, Путін домовитися з Трампом, потім - позачергові вибори до Верховної Ради, а вже потім новий склад Ради повертає Донецьк, можливо, з якимось особливим статусом, в Україну. 2017 рік має принести мир, знову втішають себе надіями люди. "Наступного разу, сподіваюся, я вже буду їхати до Києва потягом, який відправлятиметься з Донецького вокзалу", - каже 35-річна Аліна, яка, мешкає в Донецьку, але працює віддалено на підприємстві, що було евакуйоване до Києва. А поки - найближча для неї реальність: вийшовши з поїзда в Костянтинівці, продовжити тяжку дорогу додому через блокпости.

Більше туалетів і вивіски англійською

В руках у пасажирів сумки з покупками, які на неокупованій території або дешевші, або якісніші. Від харчів - до миючих засобів і запчастин для автомобілів. Огляд багажу відбувається по-різному. Може трапитися, що військові переривають усі валізи. Але найчастіше - просто формальність. Паспортні перевірки на лінії розмежування і контрольні пункти в'їзду та виїзду (КПВВ) існують вже без малого два роки. З останніх "інфраструктурних нововведень" - збільшилася кількість туалетів і додалися написи "Обережно, міни" англійською мовою. Як і раніше кілометрові черги: окремо автомобільна, окремо пішохідна.

"Якось моя подружка відпочивала в Абхазії. Вона розповідала мені про якісь там блокпости, переходи, переїзди. Я тоді не могла нічого зрозуміти", - каже Аліна. "А ось же воно - тепер все тут, у нас" - показує вона руками на обстановку навколо. Пішохідна черга -  понад півтисячі людей. Вони мерзнуть на холоді, але вистоюють годинами. Це найдешевший варіант пройти блокпости. А потім на автобусах з пересадками добиратися додому. Але є інші варіанти. Прямо біля поїзда людей очікують перевізники на мікроавтобусах. 500 гривень з людини - і дорога в 50-100 кілометрів займе десь п’ять - шість годин. Але це краще, ніж, пересуваючись на власному автомобілі в загальній черзі, застряти на ніч на блокпосту. Потік автомобілів контролюють якісь люди, схожі на "братків" з 90- их. Вони ж торгують місцями у черзі, створюючи "пільгові" для тих, хто платить.

Українські прикордонники зустрічають такого перевізника як довгоочікуваного гостя. Отримують від нього маленький презент - пачку сигарет. Виглядає зворушливо - як нібито донецькі водії підтримують українських бійців сигаретами. Але, за спостереженнями пасажирів, такі ж презенти водії вручають і на ДНРівському блокпосту. "Швидше за все, в цих пачках якась оплата за проїзд позачергово" - домислюють пасажири, звинувачуючи обидві сторони конфлікту в комерційній змові.

"Нехай це буде останнє фото з цієї війни"

Дорогою перевізник дає рознарядку. Наприклад, на питання представника "ДНР" на блокпосту пасажирам не слід казати, що вони відвідували Київ. Дозволяється називати тільки сусідні міста Донецької області. Така рознарядка викликає у деяких, щонайменше, подив. "Всі ж прекрасно розуміють, що ми їздимо по всій Україні. Зрештою, в нас же український паспорт. Це ж просто смішно, приховувати, що ми були в Києві. А от мені цікаво, якщо знову в одну мить все повернеться, як поведуть себе люди? Я не здивуюся, якщо всі прихильники "ДНР" мають вдома по два прапори, на всякий випадок, і  ДНРівській, і український "-" Так,  це все було б смішно, якби тільки цей абсурд не був замішаний на крові та покритий трупами ", - перемовляються між собою попутники.

Незадовго до блокпоста " ДНР" автомобіль зупиняється в загальній колоні. Увагу пасажирів приваблює строкатий плакат на узбіччі дороги, на території, ще підконтрольній українській владі. Сам плакат, який пародіює "ДНР", навряд чи претендує на художню оригінальність. Але пасажири  охоче знімаються на тлі цього плаката, протитанкових загороджень і табличок "Обережно, міни". Хтось в машині спостерігаючи за цією фотосесією, сумно зітхає та каже: "Нехай це буде останнє фото з цієї війни".