Дуйсбург: крізь вогонь і воду

На стінах бюро Арне Лорца, очільника проекту "Дуйсбург 2027", висять плани й карти. На замовлення міської влади Дуйсбурга він має розробити концепцію розвитку, від якої буде залежати економічне майбутнє міста. Враховуючи те, що рівень безробіття тут перевищує 12 відсотків, мова йде перш за все про створення більшої кількості робочих місць. При цьому Арне Лорц вірить у потенціал Дуйсбурга. "Наше місто має імідж індустріального центру, проте Дуйсбург завжди був ще й портовим містом", - каже він.

Імідж промислового центру

Місто почало успішно розвиватися близько двох сторіч тому. Дуйсбург знаходиться якраз на тому місці, де Рур впадає у Рейн. Ці судноплавні річки перетворили місто на один із центрів промислової революції. Впродовж кількох десятиріч тут виникло більше десяти вугільних шахт, а на річкових берегах постали шість сталеливарних заводів. Кількість населення за 150 років виросла від неповних чотирьох тисяч до понад 600 тисяч осіб. Провінційне містечко перетворилося на один із найбільших промислових центрів Європи.

Куди поділося вугілля

За кращих часів у копальнях Дуйсбурга працювали біля 70 тисяч шахтарів. Проте в середині 1950-х років у вугільній галузі німецької промисловості почалася криза. Дешеве імпортне вугілля та зростання попиту на нафту поставили майбутнє німецького вуглевидобування під питання, а виробничі витрати зробили продукцію цієї галузі неконкурентоздатною.

Врешті-решт, уряд вирішив скоротити, а після 2005 року узагалі припинити субсидування вуглевидобування. Через це між 1962 і 1976 роками шість із семи дуйсбурзьких шахт довелося закрити. 2008 року закрили й останню з них. Місто почало занепадати, значно зменшилася кількість його населення. Сьогодні у Дуйсбурзі проживає біля 480 тисяч людей.

Чому сталь залишилася

У середині ХХ сторіччя криза панувала й у сталеливарній промисловісті. Внаслідок глобалізації з'явилася дешева імпортна продукція, а державні дотації цієї галузі значно зменшилися. Все це призвело до скорочення 200 тисяч робочих місць по всій Німеччині. У Дуйсбургу із 50 тисяч робітників галузі працевлаштованими залишилися лише 18 тисяч.

Продовжили роботу лише три сталеливарні заводи. Однак реформи, проведені в цій галузі, сприяли тому, що сьогодні місто на Рейні та Рурі вважається одним із металургійних центрів Європи.

Індустріальний спадок

Та все ж криза в цій галузі й масові скорочення робочих місць вплинули на історичний розвиток міста. Два сталеливарні заводи були повністю закриті. Серед них і заснований у 1897 році німецьким магнатом Фрідріхом Круппом завод у Дуйсбургу-Рейнгаузені, на котрому працювали біля 16 тисяч осіб. Незважаючи на бурхливі протести трудового колективу, підприємство остаточно закрили 1993-го року, а виробниче обладнання повністю демонтували. Попри очікування, територія заводу розміром у 360 футбольних полів за останні роки отримала шанси на розвиток.

Річковий порт - один з найбільших у Європі

З кінця 1990-х років колишня територія заводу Круппа в Рейнгаузені включно з прилеглою до нього гаванню належить річковому порту Дуйсбурга, який сьогодні є важливим логістичним центром. Тут виник вантажний термінал, через який щорічно проходить понад 2,5 мільйона контейнерів. Щороку в порт заходить майже 20 тисяч кораблів. Основними видами вантажів є вугілля, сталь, а також нафтопродукти. Уже зараз від роботи порту прямо чи опосередковано залежать понад 17 тисяч робочих місць.

Символ міста

Ще одним перспективним проектом Дуйсбурга є Внутрішній порт (Innenhafen), який знаходиться неподалік від міської ратуші. Цей новий район міста постав у 1994 році. Його спроектував відомий британський архітектор лорд Норман Фостер. Старі промислові будівлі частково знесли, частково відреставрували. На їхньому місці виникли сучасні житлові й офісні приміщення з блискучими скляними фасадами.

Новий район виявився привабливим для багатьох фірм, які відкрили тут свої представництва. Загалом було створено понад п'ять тисяч робочих місць. Сьогодні Внутрішній порт є новим символом Дуйсбурга.

Де живе майбутнє

Так вважає й фотограф Фридгельм Крішер. Він народився в Дуйсбургу й живе в цьому районі, починаючи від 1994 року. Зміни, які відбувалися в місті, він від початку документував за допомогою камери - на сьогодні це вже тисячі фотографій. Вони користуються популярністю далеко за межами Дуйсбурга: починаючи від спеціалізованих видань і закінчуючи фірмами та приватними особами. "Раніше мені завжди здавалося, що я повинен був виправдовуватися, коли говорив про те, що походжу з Дуйсбурга. Зараз усе змінилося. Внутрішній порт дав мені нову ідентичність", - говорить Крішер.