З Луганська до Лейпцига

Deutsche Welle: Пані Олено, не можу не почати нашу розмову із запитання про Україну. Адже Ви родом з Луганської області, з Новотошківки. Як Ви особисто сприймаєте події, які зараз відбуваються на сході України?

Олена Токар: Мені хочеться повернутися додому і побачити там не лише руїни. А нині там - лише розруха. Я дуже сумую, мені страшенно болісно. Я по-справжньому вболіваю за рідних, за близьких, за все, що там відбувається. Мені багато чого незрозуміло, але, мабуть, найголовніше - це те, що прийшло якесь розчарування. Не в країні, звісно, а в окремих людях. Люди розділилися на два табори. Знадобиться дуже багато часу, аби все налагодилося.

Які зв'язки Ви підтримуєте з Україною?

Востаннє я була в Україні в квітні 2013-го, ще до революції. Мені вдалося поїхати туди з піаністом Ігорем Гришиним. Ми давали концерт у Луганську, у Харківській філармонії. Всі навколо були такими рідними, близькими. Хотілося ще приїхати. Але, на жаль, не вдалося. Зараз моя сестра живе у Києві, а мама - в Луганській області.

Пані Олено, Ви співаєте в Лейпцизькій опері вже близько п'яти років. Розкажіть, будь ласка, як Ви опинилися в Німеччині?

Я навчалася в Україні, спочатку в музичному училищі, а потім поступила до Київської консерваторії. Там, на третьому курсі вирішила взяти участь у конкурсі Бориса Гмирі в Києві. Це стало переломним моментом: журі повірили у мене, і я отримала гран-прі. Це стало моєю путівкою в життя. Мене помітив австрійський музичний агент, який запропонував зробити кілька прослуховувань. Одне з перших прослуховувань було в Лейпцигу, і вони відразу захотіли зі мною співпрацювати. Перший рік був випробувальним, бо мені тоді був лише 21 рік. А вже з наступного року і досі я працюю солісткою Лейпцизької опери.

Ваш імпресаріо з Австрії й надалі допомагав Вам із кар'єрою?

Ні, я отримала цю роботу і майже відразу наші шляхи з ним розійшлися. Впродовж кількох років у мене не було агента, і це мабуть добре. Я приймала участь у багатьох конкурсах. Це не давало розслабитися і зрештою - добряче загартувало мене.

Як швидко Вам вдалося пристосуватися до життя в Німеччині?

Це була моя перша робота в житті й відразу - в Лейпцизькій опері. Я приїхала сюди з широко розкритими очима. Мені здавалося спершу, що навіть повітря тут - інше, має інший запах. Звісно, я не говорила тоді німецькою, але завдяки підтримці моїх викладачів та колег в опері мені все давалося досить легко. Я відчуваю, що мене люблять, що мені дають розвиватися. Що я така собі дитина в них у колективі - адже я тут і досі наймолодша. Жодних негативних моментів у мене взагалі не було.

Пані Олено, чи довіряють Вам виконувати німецькі партії, адже німецьку мову Ви почали вивчати лише в Лейпцигу?

Зараз я дуже радію тому, що я можу розуміти, про що я співаю. Співати можна на багатьох мовах, і я це роблю. Я співаю французькою, але не говорю цією мовою. Але те, що я розумію, що я співаю німецькою, дає мені ключ до музики. І я б дуже хотіла пожити в інших країнах, аби заговорити іншими мовами.

У нашій трупі дуже багато іноземців - це і росіяни, й американці. Тут немає нічого незвичного. Але іноземцю дуже складно отримати німецький репертуар. І я вважаю це дуже великим своїм досягненням, що наступного року мені довіряють виконувати партію Зденки в опері Штрауса "Арабелла". Музика Штрауса - безпосередньо пов'язана із текстом, це не просто красива мелодія, а передусім - зміст, вимова.

Чим відрізняється німецька публіка від української?

У Німеччині будь-яка якісна постановка має успіх, і публіка приїжджає навіть з інших країн. Наприклад, на мої спектаклі приїжджають з Цюріха.

Мабуть, складно уявити, що в Україні люди їхатимуть з Дніпропетровська до Києва, аби послухати оперу…

У Німеччині у кожного є принаймні 3-4 години щодня, аби зайнятися улюбленою справою. А в Україні зовсім інша справа: головне для людей - дістати гроші, аби прожити. Гадаю - в цьому головна проблема. Ну і звісно, у нас недостатньо виховують пласт людей, які б прийшли до опери. Українцям, які відвідують оперу, зазвичай за п’ятдесят. Треба приваблювати молодь. У Німеччині, в Європі - престижно відвідувати театри.

Те, що в Німеччині вдається привернути до оперного мистецтва увагу таких широких кіл суспільства, вірогідно, накладає відбиток і на кар'єрний шлях співаків у Німеччині?

Німеччина, мабуть, найкраща країна для оперного співака. Тут у кожному невеличкому містечку є оперний театр, що вже й казати про великі. В Україні - їх менше десяти. Звісно, співакам нема куди дітися. Щороку консерваторії в кожному великому місті України випускають 15-20 людей. Тому в Україні така велика конкуренція. Звісно, тепер люди можуть їздити на прослуховування закордон, але не кожен може собі це дозволити.

У чому, на Вашу думку, полягає секрет успіху оперного співака?

Зараз опера більш схожа на шоу-бізнес. Ніхто не хоче бачити на сцені занадто пишнотілих чи застарих співаків. Усі хочуть бачити молодих, активних, рухливих - універсальним артистом. Окрім цього, треба ще й бути дуже організованою людиною. Мабуть, найважливіше - постійна робота над собою та над своїм голосом. Звісно, треба ретельно дбати про свій голос - це дуже важливо.

Очевидно, доводиться відмовлятися від морозива, аби не застудити горло?

Ні, якраз морозиво небезпечне лише тому, що в ньому багато калорій.

А від чого доводиться відмовлятись?

Багато від чого. Треба вчасно лягати спати, дотримуватися режиму, уникати переохолодження, турбуватися про власне здоров'я. І звісно, не їсти горішків перед виходом на сцену.

Чим заважають горішки?

Засмічують гортань, і тоді відчуваєш, що ніби дере в горлі, як після насіння.

Які Ваші найближчі плани?

Їх дуже багато. 13-го липня я лечу до Швейцарії, там братиму участь у музичному фестивалі Верб'є. Після цього, у вересні, відбудеться BBC Proms - великий фестиваль у Лондоні, де я також співатиму. А потім у Лейпцизькій опері розпочнеться сезон. І в мене відбудеться кілька прем'єр: дебютуватиму, зокрема, у партії Сюзанни та Арабелли. І ось днями мені підтвердили, що я їду зі своїм першим гастрольним туром до Опери Земпера в Дрездені. Виконуватиму партію Маргарити: я вже якось її співала.

А яка Ваша улюблена роль?

Та, яку я співаю в кожний конкретний момент. Мені однаково подобаються і Гендель, і Рахманінов, і Косенко. Просто дуже важливо зануритися в те, що ти співаєш. Коли ти це робиш, усвідомлюєш геніальність того чи іншого твору і тобі відкриваються абсолютно нові його глибини.