Прощавай, вугілля!
27 червня 2012 р.Останньою краплею став потужний землетрус. 2008-го року поштовхи в районі західнонімецького міста Саарлуіс сягали 4 балів за шкалою Ріхтера. Однак тоді йшлося зовсім не про природний катаклізм, а про наслідки вуглевидобування. Землетрус було спричинено порожнинами в ґрунті. Адже в регіоні упродовж останніх 250 років активно видобували вугілля, й ґрунт в деяких місцях нагадує швейцарський сир.
Після потужного землетрусу, внаслідок якого лише завдяки диву ніхто не постраждав, було вже більше не до жартів, і в Саар вирішили пришвидшити процес закриття копалень. Спочатку планувалося, що шахти закриються 2018-го року. Однак остання шахта зупиниться вже тепер, а саме – 30 червня.
Попри небезпеку нових землетрусів, місцеві жителі не були в захваті від такого кроку. Раніше регіон фактично повністю залежав від вугільної галузі. Багато хто висловлював серйозне занепокоєння майбутнім своїх родин. На знак протесту люди почали виходити на вулиці міст з демонстраціями й мітингами. Політики переконували їх, що після закриття шахт життя, так би мовити, власне тільки починається.
Вуглевидобування ледь животіло
Не лише загроза нових техногенних катастроф підштовхувала до якомога швидшого закриття шахт. Річ у тім, що в останні десятиліття вуглевидобування в Саар ледь животіло. Ця галузь пережила свій розквіт у часи економічного дива в Західній Німеччині в 50-х роках минулого століття. Але вже в 60-х роках вуглевидобування у ФРН почало втрачати рентабельність. Кількість шахтарів поступово зменшилась із 70 тисяч до 1200 осіб.
За словами прем'єр-міністра федеральної землі Саар Аннеґрет Крамп-Карренбауер, нині гірникам потрібно дивитися в майбутнє. «Тепер ідеться про те, як влаштувати життя після вугледобування», - заявила політик на одній із своїх прес-конференцій.
У Саар, до речі, вже давно подбали про те, аби не залежати від видобутку вугілля. До виробництва сталі, металу та автомобілебудування останнім часом додалися високі технології. Тут розмістили свої представництва провідні дослідницькі установи Німеччини: Інститут Макса Планка, Товариство Лейбніца, Інститут Фраунгофера, Інститут Гельмгольца. При цьому головна увага приділяється інформатиці. За останні 10 років у Саар заснували 70 підприємств, які працюють в цьому напрямку, створили 3200 нових робочих місць. До речі, саме у федеральній землі Саар розташувався й Німецький дослідницький центр штучної інтелігенції.
Якщо бути відвертим, то в регіоні відкриваються відмінні перспективи для молодшого покоління. Шахтарям, які пропрацювали в копальні по 30 років, пропонується або передчасний вихід на пенсію, або переїзд до сусідньої федеральної землі - Північний-Рейн-Вестфалія. Там ще до 2018 року вони зможуть працювати на шахті в місті Іббенбюрен. Як альтернатива вуглевидобуванню у самій федеральній землі Саар планується ще створити нові робочі місця в сфері відновлювальних джерел енергії.
Донбас - не Саар
Німеччина вже має солідний досвід структурної реорганізації колишніх вуглевидобувних регіонів. Процес закриття шахт у Рурській області був значно болючішим, ніж тепер у Саар. Йшлося про значно більший регіон з більшою кількістю населення. Успішне втілення реформ у Рурській області спонукало 1996-го року Світовий банк розробити за цим прикладом план і для українського Донбасу. Адже й українське вуглевидобування не є рентабельним. «Головна проблема українського вуглевидобування полягає в тому, що ціна на вугілля не відбиває витрати на виробництво й не є конкурентоздатною в порівнянні з вартістю альтернативних джерел енергії, які доступні чи можуть бути доступними в регіони», - йдеться у доповіді Світового банку від 2003 року.
Процес реструктуризації в Україні досліджував британський науковець з Нотінгемського університету Адам Свейн. У березні цього року вийшла друком його книга «Реконструкція пострадянського індустріального регіону. Донбас у перехідному періоді». В анотації до видання зазначається: «Ця книга аналізує спроби провести реструктуризацію в Донбасі. Показано, як місцеві групи впливу успішно довели до розпачу центральну владу та Світовий банк у їхніх намаганнях змінити галузь відповідно до вимог ринкової економіки».