Переговори у Берліні

У середу, 11 травня, у Берліні відбудеться черговий раунд переговорів в "нормандському форматі" на рівні міністрів закордонних справ Німеччини, Франції, Росії та України. Одним з учасників буде заступник голови МЗС України Вадим Пристайко. В інтерв'ю DW він розповів про очікування української сторони і ті поступки, на які готовий піти Київ заради прогресу на шляху мирного врегулювання конфлікту на Донбасі.

Deutsche Welle: Пане Пристайко, що Ви очікуєте від наступного раунду переговорів у "нормандському форматі"?

Вадим Пристайко: Найбільш хвилююче питання, до якого ми постійно повертаємося - це безпека, тобто зменшення кількості обстрілів, а в ідеалі - їх повне припинення і розведення військ. Ми сподіваємося, що нам вдасться нарешті зрушити цю проблему з мертвої точки. Погляньте, навіть Великдень не зумів припинити обстріли. Сьогодні їх було 25, учора загинув один український солдат, два дні тому - ще троє. Завтра на переговорах ми запропонуємо варіанти, які, на нашу думку, дозволять просунутись уперед. Зокрема, серед варіантів є і такі, що передбачають участь ОБСЄ на місці.

Ви робите акцент на воєнному аспекті проблеми, німецька сторона - на політичних аспектах врегулювання ситуації на сході України. Чому буксує ця проблема?

Ми дуже вдячні німецькій стороні, яка весь цей час намагається нам допомогти. Але в даному випадку існують концептуальні розбіжності між нами і росіянами. Вони вважають, що потрібно внести зміни в українську Конституцію, які, на їхню думку, дозволять людям знову полюбити одне одного та припинити стрілянину. Ми вважаємо, що спершу потрібно припинити стріляти. Тоді легше бути сісти за стіл переговорів, аби зрозуміти, чому, виявляється, хтось був незадоволений українською Конституцією. Я, наприклад, ніколи не чув від Донецька, що з Конституцією України щось не так.

Але виникає замкнене коло. Одна сторона наполягає на політичних зрушеннях, Ви - лише на воєнних аспектах. Як розірвати це коло?

Мені здається, якщо бути формалістом, а це завжди добре вдавалося нашим російським колегам, то треба взяти мінські документи і подивитися на пункт номер 1. А це - припинення стрілянини. Після цього - розведення, роззброєння збройних формувань і так далі. Що б не говорили росіяни, хронологічно політичні аспекти ідуть наприкінці. Але навіть якщо не бути формалістом, можна сказати: послухайте, нам вдалося зменшити кількість обстрілів, але все ж конфлікти продовжують жевріти. Тож припинімо стріляти, припустимо, протягом 60 днів. І якщо це трапиться, то тоді можна говорити про будь-які наступні кроки.

Переговори - це завжди торгівля, базар…

Звісно.

… У вас є певний сховок, певні аспекти, у яких ви готові піти на поступки?

Вони є в обох сторін. Я б навіть сказав, у чотирьох, і навіть більше, враховуючи, що і ОБСЄ грає роль визначеної сторони. Під час читання російських документів я кажу: це, очевидно, не спрацює. Але розумію, навіщо вони так роблять. Водночас, у проектах різних документів є пункти, які можна було б проковтнути. Обговорюючи принципові воєнні питання можна сказати - зробімо не все одразу, а відведемо, наприклад, бази, установимо відеокамери, заженемо визначену кількість танків за колючий дріт. Тобто існують варіанти, на які сторони можуть погодитися.

Якщо іде мова про контроль на кордоні з Росією, а росіяни говорять – "ополченці бояться, що українці розстріляють їх та їхні сім'ї", то ми відповідаємо, нехай ОБСЄ буде присутньою на кордоні. Ось такі речі дійсно існують.

Ви дипломат і вмієте вести переговори, іти на поступки. Проте якою є підтримка українського МЗС в українському парламенті, де повинні прийматися рішення стосовно конституційної реформи та Закону про амністію?

Ще і тижня не минуло, як депутати Верховної Ради в заяві однієї з партій вимагали мого звільнення за те, що ми, і я персонально, ведемо переговори не так, як їм подобається. Ми говоримо, що потрібно вести роботу, яка б наблизила нас до виборів на цій території, аби отримати законних представників. Наразі там хазяйнують банди, земля під керівництвом невідомо кого.

Ми вважаємо, якщо там не будуть переобрані люди для керування цією територією , то і політичного прогресу ніколи не буде досягнуто. Навіть якщо нам якимось чином вдасться закінчити воєнне протистояння. Відповідні кроки має зробити наш парламент - напрацювати законодавство, яке б дозволяло ці вибори здійснити.

Але наскільки готовий український парламент проковтнути пігулку, що багатьом депутатам здається дуже гіркою?

Не дуже зручно говорити про це перед переговорами, але в українського парламенту зараз не спостерігається така готовність. І я розумію, чому. Коли твій виборець читає, що знову загинуло троє українських хлопців, і це чиїсь сім'ї, конкретні люди, то такому депутатові важко сказати - мовляв, забудьмо на хвилинку про це і почнімо думати про децентралізацію, про реформу Конституції. Тому ми і вважаємо, у разі зняття проблеми щоденних смертей, якщо зробити ще один крок - наприклад, обміняти всіх на всіх, то це дозволило б "продати" парламенту результати переговорів, а парламент був би готовий їх "купити".