1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Гуґ: На Донбасі панує страх

Інтерв’ю провела Олександра Індюхова18 січня 2016 р.

Перший заступник голови СММ ОБСЄ Александер Гуґ в інтерв'ю DW розповів, що думають жителі Донбасу про конфлікт у регіоні та про те, як бойовики збиткуються над членами спостережної місії.

https://p.dw.com/p/1HfXv
Перший заступник голови СММ ОБСЄ Александер Гуґ
Перший заступник голови СММ ОБСЄ Александер ГуґФото: DW

Пане Гуґ, як Ви оцінюєте нинішню ситуацію в регіонах, непідконтрольних Києву?

Після моєї попередньої поїздки та після ухваленого 22 грудня в Мінську рішення про дотримання святкового режиму тиші в тому числі й на лінії зіткнення ми реєстрували менше порушень. Це тривало до початку нового року. А на початку року ми зареєстрували зворотну тенденцію. Ця тенденція полягає в тому, що в напрямку лінії зіткнення зафіксовано рух військ, що призвело до нових хвиль напруги, а також боїв у певних регіонах. Йдеться передусім про Горлівку та південь Донецької області, трикутник Комінтернове - Октябр - Павлопіль.

Минулого тижня знову було проголошено режим припинення вогню. Проте насправді стрілянина продовжується. Хто порушує режим тиші?

На це запитання все ще дуже важко дати відповідь, тому часто важко з'ясувати, з чого, власне, почався бій. Питання радше в тому, що роблять сторони для того, аби створити в цих регіонах зону безпеки. А той факт, що через понад рік після підписання мінських угод війська все ще наближаються один до одного - важко зрозуміти. Адже їхнє зближення автоматично зумовлює підвищення напруги, а напруга знову і знову призводить до нових боїв. Таким чином замість зони безпеки виникає зона з новими небезпеками, а це саме те, про що в Мінську не домовлялися. Там завірили підписами домовленість про створення зони безпеки.

А що з відведенням озброєнь? Це вже завершено?

Під час цієї поїздки я також мав нагоду бачити деякі з озброєнь, які було відведено. І ми можемо підтвердити, що різноманітні озброєння таки відвели. Однак склади все ще не відповідають регламентованим вимогам. А подекуди озброєнь бракує там, де вони мали б бути і де ми їх вже бачили, але не знаємо, де вони тепер. Це, звісно, у свою чергу призводить до невпевненості у відносинах між сторонами, відповідно - їм необхідно докладати подальших зусиль, аби усі озброєння, що перебувають у зоні безпеки, були повністю відведені і не тільки тимчасово, а й залишались там, куди відведені.

Що кажуть люди? Чи просять вони ОБСЄ про допомогу? Можливо, є звернення з проханнями про захист від самоуправства так званих "ДНР" та "ЛНР"?

Показовим є те, що більшість мешканців по обидва боки лінії зіткнення кажуть одне й те ж, а саме: ми хочемо закінчення цього безумства, ми хочемо кінця боїв, ми хочемо далі жити нормальним життям. У цих регіонах панує страх. В одному з сіл уздовж лінії зіткнення я спілкувався з маленьким хлопчиком, і він сказав мені (без того, щоб я його до цього якогось заохочував), так-от він сказав, що більше не може вголос говорити про деякі речі у своєму селі, бо батьки пояснили йому, що про дещо більше не можна говорити голосно, а хіба що пошепки. І такий настрій панує уздовж усієї лінії зіткнення. А це чітко показує, що військова логіка, яка переважає у цих регіонах, впливає і на приватне життя їхніх жителів. Це необхідно змінити. А зробити це можна, лише замінивши військову логіку цивільною.

Ці люди хочуть залишатися в так званих "ДНР" та "ЛНР" чи хочуть жити в Україні?

Біженці з Донбасу на українсько-російському кордоні (фото з архіву)
Біженці з Донбасу на українсько-російському кордоні (фото з архіву)Фото: picture-alliance/dpa/M. Valery

Люди кажуть нам: ми - українці. Вони кажуть: ми - не сепаратисти. А ще люди кажуть, що хочуть жити так, як це було до конфлікту. Ми не чули від людей тих конкретних слів, яких хотіли б чути по обидва боки, що ми, мовляв, змушені покинути свої рідні місця через так звані "ДНР" чи "ЛНР". Причина, чому багато людей залишають свої домівки, - це критична економічна ситуація, в якій вони опиняються, тому вони й їдуть з дому, аби знайти новий дім деінде, де обставини кращі, ніж у цій зоні безпеки.

Як Ви оцінюєте ризик, якому піддаються співробітники місії? Чи маєте Ви певні гарантії безпеки від так званих "ДНР" і "ЛНР"?

Такі гарантії ми отримали через мінські домовленості й через наш мандат. Ми маємо повну свободу пересування, а в мінських угодах та додатках нам обіцяно, що нашу свободу пересування гарантують обидві сторони та військове керівництво обох сторін. Та рівень небезпеки все ще дуже високий. Лише вчора (16 січня, - Ред.) знову стався інцидент, під час якого влучили в одну з наших машин у західній частині Донецька, в селі Мар'їнка. Або, наприклад, 7 січня, коли в Горлівці над патрулем спеціальної спостережної місії позбиткувалися представники так званої "ДНР".

Погрожуючи зброєю, їх поклали на землю, головами в сніг. Ноги силою розвели, руки заламали за спину, а потім, як полонених, відвезли до військової будівлі неподалік. Через півгодини цей інцидент було вичерпано, але він чітко демонструє, що небезпека навіть через понад рік конфлікту все ще висока. А неозброєна місія спостерігачів працює в регіоні, сповненому ризиків, що вимагає відповідної підготовки. Чим вищі ризики, тим менше ми можемо пересуватися, а чим менше ми можемо пересуватися, тим гірше ми можемо виконувати свою місію, покликану допомогти сторонам нормалізувати ситуацію в цих регіонах.

Пропустити розділ Більше за темою

Більше за темою