Народний кандидат
18 березня 2012 р.Свої політичні переконання Йоахiм Ґаук називає лівими, ліберально-консервативними або ж консервативно-ліберально-лівими й залюбки цитує польського філософа Лешека Колаковського. Ґаук позапартійний, але було б неправильно називати його аполітичним. Ще 1999-го року Християнський соціальний союз - баварська "сестринська" партія Християнсько-демократичного союзу канцлера Меркель - прагнув висунути Ґаука на президентську посаду. Втім, Ґаук від цієї честі тоді відмовився.
Погляди Йоахiма Ґаука формувалися під впливом непростого життя у Східній Німеччині, де панував режим партійної диктатури. Батька Ґаука було заслано на чотири роки у радянський ГУЛАГ, тоді як сам Ґаук, окрім пасторської діяльності, присвятив себе справі боротьби за права людини та свободу. Після об’єднання Німеччини Ґаук став федеральним комісаром у відомстві, відповідальному за роботу з архівами розвідки "Штазі", і відіграв важливу роль у розслідуванні злочинів східнонімецької спецслужби.
Під ковпаком "Штазі"
Йоахім Ґаук народився 24 січня 1940 року, у розпал Другої світової війни, у північнонімецькому місті Ростоку. За його зізнанням, вислання батька 1951-го року до Сибіру за звинуваченнями у шпигунстві вплинуло на його рішення піти у політику. Родинна репутація та той факт, що Ґаук у часи НДР не став членом східнонімецького комсомолу, позбавили майбутнього правозахисника можливості вивчати німецьку мову та літературу в університеті. 1958-го року він став вивчати теологію, а 1965-го року почав служити пастором у лютеранській церкві.
У цей період життя за ним постійно стежила східнонімецька спецслужба Штазі. Водночас сам Ґаук не вважає себе дисидентом, а радше критиком східнонімецького комуністичного режиму. При цьому, на відміну від інших критиків, він мав хоча й незначний, але певний імунітет, який гарантувала йому церковна служба.
Коли ж церква стала центральним провідником демократичних ідей у Східній Німеччині наприкінці 1980-х, саме Ґаук та підтримуваний ним громадський рух "Новий форум" стали проводити масові церковні церемонії, які згодом переросли у мирні демонстрації у багатьох містах НДР.
У березні 1990-го саме його було обрано депутатом від "Нового форуму" до східнонімецького парламенту, який, втім, проіснував ще дуже недовго.
Коротка політична кар’єра
Після об’єднання Німеччини Ґаук на новій посаді зайнявся роботою з архівами "Штазі" та розслідуванням порушень та злочинів Східнонімецької спецслужби. 2000-го року, після двох каденцій, Ґаук передав свої повноваження наступниці. Відтоді Ґаук не обіймав жодної офіційної посади на державній службі, але саме його прізвище декілька разів згадували у контексті президентських виборів.
Розслідування злочинів "Штазі" не додали йому популярності серед Лівої партії - ідеологічної наступниці Компартії Східної Німеччини. Коли 2010-го року Ґаук програв Кристіанові Вульффу, лідер лівих Ґезіне Леч назвала Ґаука "людиною з минулого, яка не знайшла шляху у майбутнє".
Авторитет серед громадян
І хоча Ліва партія послідовно відмовляла йому у підтримці, інші партії з такою ж послідовністю пропонували його кандидатуру на найвищу посаду у республіці. Так сталося й 2010-го року, коли Кристіан Вульфф з третьої спроби обійшов Ґаука на голосуванні і став новим президентом.
Після відставки Вульффа 17 лютого 2012-го року саме Ґаук став компромісною фігурою, яку готові підтримати як ліберали у коаліції, так і опозиційні Соціал-демократична партія та Союз 90/Зелені.
Йоахiм Ґаук користується широкою підтримкою населення. Два останні опитування громадської думки називають його фаворитом симпатій німецьких громадян. До того ж, згідно з одним з опитувань, 79 відсотків німців воліють бачити на посаді президента позапартійну фігуру, не залучену до політичного життя.
Автор: Міхаель Гессат, Дмитро Каневський
Редактор: Захар Бутирський