Керівник Фонду Белля в Стамбулі:Ердоган не стоїть за путчем

DW: Ми бачили багато фотографій демонстрантів-прихильників президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана, які святкують провал путчу. Чи помітні на вулицях Стамбула інші настрої?

Крістіан Бракель: Лунає також багато критично налаштованих голосів. Утім, їх чутно не стільки на вулицях, скільки у соціальних мережах. Країна глибоко розколота. Це видно доволі чітко за двома хештегами на Twitter. Один вимагає "смертної кари для путчистів" і використовується у першу чергу націоналістами. Інший називається: "не путч, а театр", тобто вказує на припущення, що уряд сам інсценував заколот. І це демонструє, що короткий момент єдності під час путчу вже минув.

Тож є багато людей, які припускають, що за цією справді по-дилетантськи організованою спробою путчу стоїть Ердоган. Що це говорить про їхнє ставлення до влади?

В Туреччині постійно циркулюють багато конспірологічних теорій, тож нічого нового у цьому немає. Примітним у цьому випадку є те, наскільки низькою є довіра тих, хто не належить до прихильників правлячої Партії справедливості та розвитку (AKP), що вони вважають уряд здатним на таке.

У що саме вони вірять? Чи міг Ердоган якимось чином бути причетним до путчу?

Погляньмо на те, як президент виглядав, коли він робив свою першу заяву в ефірі CNN-Türk: він сидить у своєрідній фотокабіні та говорить на свій iPhone. Я думаю, що глава держави, який добре розбирається в інсценуванні у мас-медіа, обрав би інший спосіб, аніж дуже аматорський, який його словам у цей момент особливо не додавав сили. Крім того, там видно чоловіка, який на той момент не виглядає господарем ситуації. І це однозначно свідчить не на користь думки, що уряд це інсценував.

До того ж багато аргументів, які наводяться на підтвердження змови, нічого не доводять. Наприклад, для путчу потрібно не так багато людей, як припускають. Слід лише подбати про те, аби інші підрозділи армії та сил безпеки були достатньо далеко від місць подій і тому не могли втрутитися. Частково путчисти намагалися це зробити. Досі немає жодного доказу участі Ердогана. Тому я розглядаю це як вкрай маловірогідний варіант.

А що є, на Вашу думку, вірогідним?

Зараз існує припущення, на яке Ердоган сам вказав під час прес-конференції в аеропорту: на початку серпня на свій щорічний з'їзд збереться верховна військова рада. На ній зазвичай обговорюють, кого просувати вперед, а кого відправити у відставку. За словами Ердогана, є чутки, що деяких осіб жорстко зачеплять рішення, які там ухвалюватимуть. Можливо, що серед них є і ті, хто долучився (до путчу - Ред.). Проте це лише спекуляція, бо ми досі знаємо дуже мало імен.

Наскільки сильнішим стане Ердоган внаслідок поразки путчистів?

Він точно ще раз підтвердить свій імідж людини, яка може пережити усі проблеми та взяти країну під свій контроль: герой, який здатен здолати будь-який опір, також і з боку старих еліт країни, до яких належать збройні сили. Крім того, це важливий сигнал його партійним колегам ісламсько-консервативного спрямування. Звісно, що це надзвичайно посилює його. Я не здивуюся, якщо знову прискориться запровадження президентської форми правління, зокрема і через те, що багато колишніх критиків з лав AKP тепер підтримують таку позицію.

За офіційними даними, уже затримано шість тисяч причетних. Серед них не лише військові, але також судді та прокурори. Ердогану закидали недемократичні дії ще перед путчем. В якому напрямі розвиватиметься країна тепер?

Це дуже малоймовірно, що всі ці люди з органів юстиції та судової системи мають стосунок до путчу. Це особи, які, можливо, причетні до руху Гюлена (Мухаммеда Фетхуллаха Гюлена, турецького проповідника, який з кінця 1990-их живе у США - Ред.) або просто критично ставляться до уряду. Те, що зараз скористалися нагодою та, схоже, що список цих осіб існує вже давно, не є хорошою ознакою того, в якому напрямку розвиватиметься ситуація.

Для будь-якої країни погано, коли людина, яка її очолює, не підлягає майже ніякому контролю. Проблемою є не президентська система - вона існує і в інших країнах - а паралельне до неї урізання повноважень парламенту та незалежності правосуддя. Якщо рішення в країні залежать лише від кількох осіб, і у опозиції майже немає простору для дій, це завжди погано.