Опрацювання минулого

Хто віддавав накази розстрілювати в’язнів переповнених тюрем на західній Україні, коли німецькі війська підступали до кордонів? Хто чинив суд без суду, ув’язнював і депортував десятки тисяч українців, поляків, росіян та євреїв за так звану "контрреволюційну" діяльність? На ці запитання українці досі чекають відповідей.

Нині держава, на жаль, більше дбає не про ті родини, які пережили репресії, а "стереже спокій" і захищає виконавців злочинів, каже у розмові з DW історик, голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху Володимир В'ятрович.

Сподівання на суди

Доступ до документів державних та відомчих архівів служби безпеки, або ж внутрішніх справ і надалі всіляко обмежується. "За останні два роки ситуація із доступом істориків до документів лише погіршилась", - констатує В'ятрович. За його словами, всі відмови архівної служби переважно ґрунтуються на двох поясненнях: конфіденційна інформація, або ж потрібне погодження родичів осіб, які згадуються в документах.

Незважаючи на всі перешкоди дослідникам Центру таки вдалося систематизувати і оприлюднити електронну версію списків в’язнів, що були убиті енкаведистами в червні-липні 1941 року в тюрмах на Львівщині. Йдеться про десяток тисяч втрачених життів. Але цей список жертв далеко не повний, уточнює історик.

Аби отримати доступ до справ в архівах СБУ українським історикам доводиться "вибивати" дозволи через суд. Оскільки факти злочину вже відомі, українці мають право знати повну інформацію про події, включаючи прізвища виконавців, зауважив у розмові з DW відомий поет і філософ Євген Сверстюк. "Я далекий від думки, що це може зачіпати почуття їх родичів, бо родичі теж мусять навести лад у своєму сумлінні", - каже Сверстюк.

Помилки не припустимі

Покоління, яке б справді дуже боляче відреагувало на оприлюднення списків виконавців репресій вже відійшло в минуле, а для наступного покоління - це просто інформація, пояснює він. І наводить приклад з власного досвіду, коли сини батьків, що писали рецензії в КДБ на його твори і твори Василя Стуса, дуже ображалися, але потім все усвідомили. Разом з тим, Сверстюк вважає, що такі прізвища - це не тема для перших шпальт газет.

У тому, що списки причетних до злочинів треба оприлюднювати не сумніваються і правозахисники. "Це треба робити, і це принципово", - каже правозахисник Євген Захаров. Утім робити це слід за певною процедурою, яку належить заздалегідь прописати, пояснює експерт. Помилки у таких справах можуть мати тяжкі наслідки: знищення репутації та кар’єри людей, пояснює Захаров. Відомо чимало прикладів у Чехії, Угорщині та Польщі, коли впливові політики змушені були "відбілювати" своє ім’я.

Закон "очищення" не на часі?

Не слід боятися якихось суспільних збурень, чи то помсти, каже правозахисник: "Гадаю, громадськість готова перетравити правду". Як приклад Євген Захаров наводить Німеччину, де архіви спецслужби Штазі відкриті для вільного доступу вже десятки років, і сім мільйонів осіб змогли передивитися досьє, які на них були зібрані.

Правозахисник вважає, що спочатку слід прийняти закон про люстрацію, де власне і має бути прописана вся процедура оприлюднення, відповідальність і можливість захисту для нащадків та осіб, які опиняться в цьому списку.

Утім, на думку правозахисника Дмитра Гройсмана, українцям ще зарано законодавчо закріпляти процес "очищення", або люстрації. "Закон про люстрацію - це риска під певним періодом, коли вже суспільство готове до цього. Я боюся, що ми ще не готові, не настільки відійшли від тоталітарного режиму", - аргументує Гройсман. Він вважає, що для цього потрібен перелом ментальності, а ще - подія, яка б його спровокувала.

Правозахисник не сумнівається, що суспільство таки має побачити прізвища тих осіб, які приймали та підписували рішення про страту тисяч людей. А от прізвища технічних виконавців - не є настільки важливими і значимими.