Комбриг ЗСУ: Миру на Донбасі перешкоджають військові РФ

Провінційне українське місто Щастя вже більше року відоме світу як одна з "гарячих точок" у конфлікті на сході країни. Воно розташоване неподалік від Луганська, на березі річки Сіверський Донець, якою проходить "лінія зіткнення" з самопроголошеною "Луганською народною республікою" ("ЛНР"). Попри мінські угоди, війна тут не припиняється. Місто і стратегічно важливий міст утримує 92-а окрема механізована бригада з Харківської області під командуванням полковника Віктора Ніколюка. Саме він затримував російських спецназівців - Олександра Александрова і Євгенія Єрофєєва, яких будуть судити в Україні. В інтерв'ю DW 39-річний військовий розповів про те, як і з ким він та його бійці воюють, і чому війна на Сході України не припиняється.

DW: Як у Щасті виконуються Мінські угоди?

Віктор Ніколюк: Ми виконуємо Мінські угоди в повному обсязі, інша сторона - практично не виконує. Відбуваються провокації, доходить до того, що доводиться відповідати. Починається обстріл зі стрілецької зброї, або по наших позиціях "працюють" гранатомети. Ми доповідаємо в сектор, сектор - штабові АТО тощо. На це витрачається від сорока хвилин до години. Коли нам дають добро стріляти у відповідь, частина особового складу, який у нас стріляв, відходить. Зараз активізувалася робота снайперів та диверсійно-розвідувальних груп (ДРГ). У зоні нашої відповідальності таких ДРГ від 10 до 15. Періодично ми їх "ганяємо".

Тобто війна тут не завершилася?

Ні, й завершиться нескоро. Ми готові її завершити. І ті люди, що на іншому боці - козаки або "ополченці" - самі замучені. Вони виходять і самі просять миру. Але третя сторона не дає. Стверджувати, що це Росія як країна, не буду, але це росіяни, військові. Ми з ними нещодавно у черговий раз зустрічалися, коли обмінювалися "двохсотими" (загиблими - Ред.). Це кадрові військові, ніхто цього особливо й не заперечує. Вони виконують свою роботу. Тому це нескоро завершиться.

Хто саме воює проти вас на іншому боці?

Зараз це - друга і четверта бригади "ЛНР", колишні "ополченці", структуровані в мотострілкові бригади. Їм більш-менш платять гроші та тренують. Далі - козачі батальйони. Серед них уже немає такого патріотичного піднесення, у них є поділ - хто козак, а хто - ні. Гроші їм частково не платять. Між бригадами "народної міліції" і козаками конкуренція доходить до ворожнечі. Козаки в меншості, неугодних "зачищають". На тому боці проходить структуризація армії. Крім того, там є бійці російського спецназу, яких ми брали в полон.

Ви особисто в травні брали в полон Єрофєєва і Александрова - російських військових, які, як стверджують у Росії, звільнилися з армії. Обидва були поранені. Як це було?

Приїхали на міст, звичайний огляд. Поки доїхали - наші виносять нашого "двохсотого" й кажуть: там хтось є в кущах. Ми пішли вчотирьох. Знайшли спочатку Єрофєєва, роззброїли, виставили охорону біля нього, побігли далі. Дивлюся - схоже, хтось повз. Знайшли і його, це був Александров. "Ви хто?" - запитує він мене. Я кажу: "Росіянин". Він мені: "Ми теж росіяни, третя бригада спецназу, виносьте нас". Поки ми їх брали, нас мінами почали обстрілювати так, що довелося відходити. Тому за рештою групи ми не ходили.

Як бути з цими полоненими - судити чи обміняти?

Як громадянин України скажу, що, звичайно, їх потрібно судити. А як людина - їх усіх потрібно обмінювати. Їх потрібно повертати на батьківщину, обмінювати на наших, на Надію Савченко, наприклад.

Якого розвитку подій Ви очікуєте - буде конфлікт заморожено чи інша сторона готує наступ?

Не буду стверджувати, чи буде наступ. Але не думаю, що цей конфлікт буде заморожуватися. Моя особиста думка - може бути, швидше, як у Грузії, коли під виглядом миротворчих батальйонів вводяться російські війська і потихеньку "віджимається" територія. Це як принцип створення демілітаризованої зони, коли та сторона хоче відвести всіх на 30 кілометрів. В один прекрасний день ми прокинемося, і блокпости, як у Грузії, стоятимуть у нас під носом.

Ви напевно говорили з росіянами, яких затримували. Яка у них мотивація?

Дурість. Коли у нас були перші зустрічі, вони говорили, що ми - фашисти, бандерівці, дітей убиваємо. Зараз вони вже цього не розповідають. Зараз вони просто заробляють гроші.

Як змінювалася ситуація в районі Щастя протягом літа?

Зараз ситуація загострилася. Обстрілів, може, й не більше, ніж раніше, але змінилася їхня якість, видно, що з того боку воюють професіонали. Якщо раніше їх можна було полякати, й вони швидко відступали, то 28 липня у нас був жорсткий бій, нас хотіли взяти в кільце. Через три дні був іще один бій. Негласно та сторона підтверджує, що воюють спецназівці. В основному відбуваються стрілецькі бої, нас обстрілюють із протитанкових гранатометів і танків, артилерії поки менше.

Як місцеві жителі реагують на українських військових?

Місцеві вже за нас, хоча відсотків десять залишаються (прибічниками проросійських сепаратистів - Ред.). Всім хорошим не будеш. Але в порівнянні з тим, що було рік тому, коли нам кричали: "Йдіть звідси!", то зараз зовсім інша справа.

Як можна зупинити війну?

Треба, щоб Росія вивела звідси свої війська, і тоді вся ця антитерористична операція (АТО) завершиться за два тижні... Але Росія на це не йде. Я не думаю, що Росії потрібні "ДНР" і "ЛНР" як такі. Вони потрібні, зокрема, як полігон, де йде випробування нових видів зброї для російської армії. Я можу це з упевненістю стверджувати, тому що ці озброєння застосовувалися проти нас. Найперше, що ми отримали - термобаричні боєприпаси. По нас працювали "Корнетом" - це протитанкова керована ракета, яка б'є зазвичай на п'ять кілометрів, а якщо гарматним каналом - на десять кілометрів. Було застосування і нового АГС-40 "Балкан" (автоматичний гранатомет станковий - Ред.), який б'є не на 1770 метрів, як попередні моделі, а на 2500 метрів.

Що було, на Вашу думку, найбільшою військовою помилкою України від початку конфлікту і що стало найбільшим досягненням?

Моя особиста думка - в Криму потрібно було відразу відкривати вогонь на ураження. Далі б воно не пішло. А найбільша перемога - підняття престижу армії. Це не пафос, так і є. За 23 роки армію "опустили нижче плінтуса", але за рік війни вона піднялася. Зараз з цією армією можна воювати.