Туреччина відкидає всі звинувачення. Доповіді сирійського Центру моніторингу прав людини (SOHR) про цивільні жертви турецького вторгнення у контрольований курдами регіон Афін на півночі Сирії Анкара назвала "чорною пропагандою". Ціллю ударів з повітря стали лише озброєні бойовики, стверджують в Анкарі, а метою операції - винятково "терористи".
Міф про "чисту війну" є одним з найбільш заяложених на тлі насильства, що вирує в Сирії вже сім років. Інший міф ще більш безсоромний: у ньому стверджується, що всі члени курдських повстанських "Загонів народної самооборони" (YPG) є терористами. Справді, повстанці YPG близькі до Курдської робітничої партії (КРП), що визнана в Туреччині та ЄС терористичною організацією. Однак КРП і YPG не ідентичні. Крім того, "Загони народної самооборони" не першими напали на Туреччину. Ракети, що летять з їхніх території на турецьку Анатолію, є відповіддю на напад Анкари.
Курди - розмінна монета міжнародної політики
Упродовж ста років курди є розмінною монетою у міжнародній політиці. Останню главу в історію цинічного ставлення до них вписала війна в Сирії, під час якої курди проявили себе як найбільш ефективна сила в боротьбі проти "Ісламської держави" та інших джихадистських угруповань.
Курдські воєнізовані загони, підтримувані і озброювані Сполученими Штатами, зробили вирішальний внесок у те, щоб "Ісламська держава" не закріпилася на півночі Сирії. Битву за місто Кобані у 2014 році навряд чи вдалося б виграти без допомоги курдів. Також курдські ополченці боролися проти ІД в Іраку, рятуючи життя тисяч єзидів, що тікали від війни.
Звичайно, територія, контрольована курдами на півночі Сирії, не є зразком демократії. Але вона є прикладом і вигідно відрізняється від інших регіонів країни, де влада належить як світським, так і релігійним угрупованням.
У кожної зі сторін конфлікту в Сирії свої інтереси
Тим більшою ганьбою є те, що сирійських курдів знову кинули напризволяще. США у відповідь на напад Туреччини мовчать. І це США, які надавали курдам збройну підтримку і зовсім нещодавно навіть мали намір створити і озброїти нове прикордонне формування чисельністю у 30 тисяч вояків у північносирійській провінції Ідліб, щоб не допустити повернення до Сирії "Ісламської держави". Схоже, США лякає конфлікт з партнером по НАТО, адже Вашингтон і Анкару об'єднує бажання домогтися витіснення з політичної сцени президента Сирії Башара Асада. І заради цієї мети Сполучені Штати, схоже, готові пожертвувати курдами.
Не зрозуміло також, наскільки відповідають дійсності дані про те, що Росія відвела свої війська від району Афрін у Сирії. Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров нещодавно спростував це повідомлення. Очевидним є лише те, що чергове зростання напруженість між партнерами по НАТО - США і Туреччиною - може бути на руку Москві. Особливо та обставина, що лояльність Вашингтона до своїх союзників - цього разу курдів - викликає обґрунтовані сумніви. Що йде, знову ж таки, на користь репутації Москви.
З Європи, своєю чергою, лунає лише стримана критика. Найбільш однозначну на сьогоднішній день заяву зробив міністр закордонних справ Франції Жан-Ів Ле Дріан, який запропонував скликати екстрене засідання Ради Безпеки ООН. Уряд ФРН, навпаки, утримується від будь-яких висловлювань. Він навіть не відреагував на повідомлення про те, що у своїй операції Туреччина використовує німецькі танки Leopard 2.
Агресивний та непередбачуваний партнер
Мовчання Заходу ганебне. Крім того, воно ризиковане. Адже розв'язує руки уряду, який проводить вкрай агресивну політику як у себе в країні, так і за її межами. На критику щодо своєї військової кампанії Анкара, як повідомляють турецькі ЗМІ, відповіла масовими арештами.
Треба зазначити, що уряд Ердогана продовжує свій агресивний зовнішньополітичний курс: спочатку його об'єктом виявилася Росія, потім - Ізраїль та США. Впродовж декількох місяців ним була й Німеччина. Тепер метою атаки Анкари - на цей раз не словесної, а військової - стали сирійські курди. Турецький уряд як сторона конфлікту є практично непередбачуваним, а як партнер - щонайменше ненадійним.