Коментар: Велика безпорадність Заходу
3 вересня 2014 р.Євросоюз готує нові санкції проти Росії. Глави держав та урядів запровадять їх у тому разі, якщо Росія не змінить своєї поведінки в українській кризі. Від формулювання більш конкретних вимог до Росії уряди ЄС розсудливо відмовились. Адже опинитись у стані вимушеного ухвалення термінових рішень вони аж ніяк не бажають.
Санкцій не хоче ніхто. Німецькі машинобудівники, британські банки або грецькі аграрії побоюються за свої бізнес-справи з Москвою. Такий необхідний для країн ЄС підйом призупинився, щойно розпочавшись, також і через суперечності з Росією.
Тому найближчим часом європейські лідери розглядатимуть кожну маленьку словесну поступку Москви як шанс для вирішення кризи. При цьому всі свідомі того, що слова Володимира Путіна не варті й ламаного шеляга - він тисне українському президентові Петру Порошенку руку, говорить про мир та одночасно відправляє до Східної України зброю та солдатів. Так само він уже робив у випадку з Кримом. І півострів у нього не вирве ніхто. Так само він може анексувати й Східну Україну - від цього його теж навряд чи хтось утримає.
Методи Путіна не були передбачені
Захід безпорадний, адже він не знає, як поводитись з феноменом Путіна. Ситуацію, коли європейська держава просто так приєднує чужу територію, уже чверть століття ніхто навіть не розглядав як можливу. Тому нічого не досягнуто протестами, політична ізоляція також не принесла результатів, власне, як і поступки та санкції.
Які інструменти ще залишаються? Теоретично ЄС міг би дужче закрутити гвинт санкцій та, приміром, обмежити імпорт газу та нафти. Таким чином зачепити вдалося б найголовніше грошове джерело Росії. Однак деякі країни Євросоюзу, як от Фінляндія чи балтійські держави, практично повністю залежні від російського газу. А зима уже не за горами...
У політичному плані так само- межа майже досягнута. Франція долучилась до останнього етапу санкцій лише тому, що їй дозволили відправити до Росії два військових кораблі. Словаччина уже погрожує накладенням вето на нові санкції, які шкодитимуть її економіці. А угорський прем’єр Віктор Орбан, по суті, в захваті від дій Путіна та принципово відкидає штрафні санкції проти Росії.
Пожертвувати Балтією заради спокою?
Утім, навіть якщо ЄС і посилить режим санкцій, і навіть якщо країнам G20 вдасться ще більше ізолювати Росію, Путіна це не зупинить. Такі американські політики, як демократ Роберт Менендез або республіканець Джон МакКейн, бачать єдиний вихід у постачанні зброї українській армії. Проте військове рішення видається неможливим, адже у такому разі Путін точно отримає привід для вторгнення. Ніхто з офіційних осіб цього не каже, але у Європі нині всі дуже тішаться через те, що Україна не є членом НАТО, як цього хотіли США в часи президентства Джорджа Буша. Адже в такому разі діяло б правило, яке зобов’язує країни НАТО надавати військову допомогу своїм союзникам, і Альянс опинився б у прямій конфронтації з ядерною державою Росією.
Натомість багато хто в країнах Балтії та Польщі каже, що якби Україна сьогодні була членом НАТО, то Путін взагалі б не наважився на "кримську пригоду". Та все це лише гра уяви. Правильним у цій тезі є те, що надто велика піддатливість Заходу лише б підштовхнула Путіна до посягань на нові землі. Тому санкції потрібні й у тому разі, якщо самі по собі вони його не зупинять, - як сигнал того, що ніхто не збирається примирюватись з порушенням норм міжнародного права.
Однак в одному моменті військове питання все ж відіграє роль: у чинних членів НАТО в Східній Європі не повинні виникати сумніви у готовності Альянсу виконувати свій обов’язок на захист союзників. Путін знає напевно, що в Україну Захід військово не втручатиметься. Однак якщо у нього виникне враження, що Альянс залишить у біді, приміром, Естонію, аби уникнути відкритого конфлікту з Росіїєю, тоді у нього точно розв'яжуться руки, а НАТО не матиме жодного сенсу.