Від штурму до облоги України
Неоголошена російсько-українська війна, що розпочалася понад два роки тому, триває. Російська правляча верхівка так і не змирилася з українською незалежністю. Після того, як перетворити Україну на свого васала мирним шляхом, через підконтрольного Януковича, не вдалося, Кремль спробував домогтися цього силовими методами. Та ще й відкусив від послабленого революцією сусіда ласий кримський шматок.
Усі подальші події свідчать про те, що знищення єдиної незалежної української держави лишається єдиною справжньою метою путінської політики. Це завдання визначає дії російської влади як у військовому протистоянні з Україною, так і на переговорах з нею про мирне врегулювання на Донбасі.
Троянський кінь замість Новоросії
За останні два роки тактика досягнення цієї мети змінилася. Спочатку була спроба штурму української держави, що отримала назву "проект Новоросія". Російська влада спробувала домогтися розколу в Україні та формування на теренах російськомовних південно-східних регіонів проросійської квазі-держави. У результаті вдалося захопити лише частини Луганської та Донецької областей. Після провалу штурму Москва за всіма правилами військового мистецтва перейшла до облоги. Вона посилює військово-політичний тиск на свого західного сусіда, одночасно намагаючись через мінський переговорний процес затягнути в Україну троянського коня у вигляді "ДНР" та "ЛНР". Саме це насправді й мав на увазі прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков, говорячи про підтримку "повернення" Донбасу.
Те, про що недоговорюють офіційні особи, розповідають їхні довіренні пропагандисти. Відомий телеведучий Володимир Соловйов, приміром, не збагне "навіщо нам забирати Луганськ та Донецьк", нехай краще це будуть російські "антитіла" всередині України, за допомогою яких її "очистять від фашистської нечисті" і тоді "нашою буде вся Україна".
Згідно з російським задумом, який легко читається на переговорах в Мінську, так звані "ЛНР" та "ДНР" мають бути цілковито підконтрольні Кремлю, але при цьому вважатися українською територією, жити за український рахунок і мати з Україною прозорий кордон, лишаючись джерелом постійної політичної нестабільності в країні. Навряд чи Порошенко на це піде, але й вирішити проблему військовими засобами він не здатен. Тож безплідний переговорний процес може затягтися.
Путінська облога України розрахована на виникнення нового внутрішнього конфлікту в країні. Тоді Кремль за допомогою своїх анклавів спробує добити українську владу, яка втрачає популярність, щоб на її місце поставити якогось Януковича 2.0.
За Путіна мир з Україною неможливий
Канцлерка Німеччини Анґела Меркель та президент Франції Франсуа Олланд намагаються переконати Росію піти з Донбасу. Цей заклик, по суті, містить остання декларація лідерів Великої сімки. Однак у нинішній ситуації такий поворот подій нереальний. Путін не лише не хоче, але й не може відіграти донбаську партію назад. У такому разі він був би змушений визнати поразку авантюри "Новоросія". Але Путіну не можна програвати. Це завдало б сильного удару по іміджу переможця, на якому тримається його рейтинг популярності, що просто зашкалює.
Завойовники залишають мури міста, яке вони облягають, лише якщо у них виникають серйозні внутрішні проблеми. Піти з України Путін зможе лише в результаті різкого загострення економічної кризи й, як наслідок, політичної ситуації в Росії. Кремль зараз усіма силами намагається домогтися скасування санкцій, але лише для того, щоб зберегти ресурси для подальшого великодержавного курсу, що вже практично став офіційною стратегією Росії. Мінський переговорний процес служить йому дипломатичним прикриттям для подальшої облоги української незалежності.
Савченко та нова патріотична хвиля в Україні
Звільнена з російської в'язниці Надія Савченко, найімовірніше, стане новою знаковою фігурою на українській політичній сцені. Багато кому на батьківщині Савченко до душі її геройсько-романтичний патріотизм. Українці ніколи не забудуть про захоплені території та про жертв російської агресії. Савченко може очолити нову патріотичну хвилю в політиці - рух за повернення окупованих територій. Поки Україна не має сил відбити захоплене, але можна не сумніватися, рано чи пізно вона "прийде за своїм".
Ситуація "ані миру, ані активної війни" не може тривати безкінечно. Рано чи пізно вона має схилитися на той чи інший бік. Поки Путін та його оточення перебувають при владі, глибинні причини нинішнього російсько-українського протистояння не можна подолати. Росія де-факто не піде з Донбасу і не буде навіть намагатися домовитися з Україною щодо кримської проблеми. А значить, вірогідність того, що ситуація рано чи пізно хитнеться до нової ескалації війни, значна. Тільки післяпутінська Росія зможе встановити міцний мир з Україною.