Прикрашати немає чого - кадри з Дрездена 3 жовтня нашкодили місту. Більше того: вони нашкодили Німеччині. Весь світ запитує себе, що в нас трапилося? У країні, економічною міццю якої захоплюються. У країні, яка для багатьох є надією на краще майбутнє. Не лише для біженців, але й для людей з усіх можливих куточків планети. Чверть століття тому світ з подивом спостерігав за революцією, яка пройшла без жодного кровопролиття. За сміливими східними німцями, які протестами повалили диктатуру. Найвідомішим слоганом тих часів був: "Ми - народ".
Масовий рух тоді не зміг би зародитися, якби не відважність правозахисників колишньої Німецької Демократичної Республіки, яких спочатку було небагато. Страх старців у політбюро Соціалістичної єдиної партії Німеччини та спецслужбі "Штазі" був настільки великим, що влада зрештою висковзнула з їхніх рук. Та тріумф відважних водночас був і початком швидкої поразки для багатьох дуже різних людей. До розчарованих належали численні правозахисники, чиї ідеали зіткнулися з жорсткою реальністю почасти безжальної ринкової демократії. Недарма дуже мало хто з героїв 1989 року змогли чи захотіли надовго затриматися у політичній машині західнонімецького зразка.
Правова держава на захисті від державного свавілля
Дехто, розчарувавшись, відійшов. Але ці люди завжди пам'ятали, яку цінність має ця з багатьох причин недосконала демократія порівняно з будь-якою іншою формою організації суспільства. Нині покійна східнонімецька правозахисниця тих часів Бербель Болі дуже влучно якось сказала: "Ми хотіли справедливості, а отримали правову державу". Так, це не ідеальний варіант. Але він захищає індивіда від свавілля держави. Велике благо, яке варто захищати. Необхідною складовою демократії є те, що її противники й навіть її вороги мають ті самі права, як і ті, хто її палко шанує.
Тому люди з подачі ворожого до іноземців руху Pegida можуть поширювати свої жорстокі та безжалісні погляди. Вони не сприймають людей мусульманської віри, так само як і біженців. Вони махають німецьким прапором та несуть із собою хрест як символ християнства. Але любов до ближнього їм так само чужа, як і байдужа конституція Німеччини. Першу статтю Основного Закону - найкращого за всю історію країни - вони вважають чинною тільки для самих себе: "Гідність людини недоторканна". Право на свободу думки та протестів вони спотворюють, трактуючи його як карт-бланш на нетолерантність та паплюження інакодумців.
1989-го люди скандували також "Ні - насильству!"
Із їхніх вуст патетичне "Ми - народ" лунає порожньо та фальшиво. Звісно, публічно називати таких людей "збродом" (німецькою "Pack" - Ред.), як це 2015 року зробив голова Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН), віце-канцлер Зіґмар Ґабріель, теж не вихід. Але такі протестувальники вже давно самі стали тими, хто не демонструє жодної готовності слухати і вести діалог. Промови прем'єр-міністра Саксонії Станіслава Тілліха та президента Бундестагу Норберта Ламмерта на День єдності Німеччини 3 жовтня заглухли у сповненому ненависті реві натовпу. Нехай заклики канцлерки Анґели Меркель та інших політиків до поваги, спрямовані в бік мітингувальників, і виглядають безперспективними, це все одно була правильна реакція.
Але потрібно і дещо додати. Ті, хто в далекому 1989-му році скандували: "Ми - народ", кричали також: "Ні - насильству!". Тоді цього заклику дотримувалися всі сторони, сьогодні ситуація інша. Лексика стала грубішою, поведінка - також. За словами слідують дії. Причинно-наслідковий зв'язок очевидний. Герої 1989-го були відважними. Псевдогерої 2016-го - боягузливі.