В українському парламенті днями утворили найбільше міжфракційне об'єднання (МФО) "Цінності, гідність, родина". Понад 300 народних депутатів маніфестують за "захист вічних цінностей українського суспільства і протидію спробам знищити фундаментальне природне право в ім'я політичної моди". Вони готові ухвалювати закони, "які сприятимуть зміцненню родинних цінностей, принципів гідного суспільства та вихованню на основі сімейних цінностей дітей та молоді".
Політична мода?
Здається, МФО закидає українцям, що для них політично модною стає відмова від родинних цінностей. Але ж уже майже рік в Україні - без перебільшення - політичним трендсеттером вважається президент України Володимир Зеленський. І якщо брати його ставлення до родини, то навіть свої брифінги з суспільно вагомих державницьких питань він обриває, аби встигнути "до дружини, до дітей". Очевидно, що родина є пріоритетом для першої особи держави.
Тож, певне, один з ідеологів МФО Святослав Юраш зі "Слуги народу" не вважає президентські патерни політичною модою або не зважає на них. Він, вочевидь, визнає, що політичною модою, вбивчою для української родини, є політика гендерної рівності. А співголова МФО від фракції "Опозиційна платформа - За життя" Олег Волошин уже навіть публічно потішився "виттям представників ЛГБТ та їхніх симпатиків" через створення "Цінностей, гідності, родини".
Не знають ці народні депутати, що політика гендерної рівності - одна з цілей сталого розвитку ООН - якраз скерована на те, щоб гідність людини - незалежно від гендеру та статі - захищалася державою як у публічній, так і у приватній площині, тобто у родині.
Не відають ці мужі, що "фундаментальне природне право", яке, на їхній погляд, перебуває під загрозою знищення, за всіма міжнародними правовими документами належить саме людині, а не соціальним конструктам. І право людини на сім'ю, на приватне життя, а також права людини в родині державою мають гарантуватися.
Що це передовсім означає? Що держава гарантує захист прав дітей, незалежно від того, у шлюбі вони народжені чи ні, запобігання домашньому насильству, боротьбу з соціальним сирітством і бідністю. Держава запроваджує соціальну підтримку, гендерне бюджетування з урахуванням різного досвіду чоловіків та жінок і сексуальну освіту в школі. І саме держава гарантує підтримку відповідального батьківства та материнства.
Готові боротися з домашнім насильством?
Першою ініціативою, яку могли би запровадити понад 300 голосами представники та представниці МФО, мала би стати ратифікація Стамбульської конвенції. Тієї, яку 2011 року підписали 46 країн та ЄС, спрямувавши її норми проти насильства в родині. Яку Україна хоч і підписала, але однією з небагатьох досі не ратифікувала, тобто законодавчо не взяла на себе зобов'язання її виконувати.
Утім, лідери МФО знову пропонують гендерні лякалки з метою вихолощення з-під захисту Стамбульської конвенції представників ЛГБТ. Ну а що? Та хай там всіх хоч повбивають одне одного, що до того "нормальним людям", натомість не затягнуть у свої гріховні тенета і не згомосексуалять нікого.
Проти "сексуальних девіацій"
Як заявив Волошин, "конституційна більшість не сумнівається, що слово "сім'я" означає союз чоловіка та жінки". Він нагадав, що "за сексуальні девіації нещодавно ще до дурки відправляли", тож робити їх нормою ніхто не буде.
Співголова об'єднання з ОПЗЖ міг би зробити сміливий правозахисний крок і закликати до ухвалення в Україні закону про цивільне партнерство. Він міг би захистити право на створення родини, надати державну гарантію захисту цього права значній кількості позбавлених цього людей.
Міг би. Але натомість Волошин пропагує порушення Загальної декларації з прав людини і Європейської конвенції про захист основних прав людини і свобод, котрі надають право на утворення родини рівною мірою як чоловікам, так і жінкам. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) констатував, що стосунки людей, які мають стабільне одностатеве партнерство, охоплюються поняттям "сімейне життя" за аналогією з такими ж стосунками різностатевої пари.
З одного боку, від об'єднання можна очікувати запровадження шведської моделі боротьби з проституцією, коли криміналізується клієнт/клієнтка за отримання сексуальних послуг, а не та/той, хто їх надає (про такі наміри заявив пан Юраш), а з іншого боку - заборони абортів, запровадження податку на бездітність і штрафу за розлучення, видалення із законодавчого поля дискримінації за ознакою гендерної ідентичності та сексуальної орієнтації тощо.
Навіщо згадувати про зобов'язання України як держави-члена ООН та Ради Європи і ратифікантки вагомих міжнародно-правових договорів з прав людини і свобод, навіщо посилатися на рішення ЄСПЛ, що є джерелом українського права, якщо можна щоквартально радитися з релігійними діячами, певне, з приводу традиційних цінностей українського народу, наче вони зберігаються в Лаврських печерах.
МФО в українському парламенті позиціонує себе як консервативну силу, що поставила собі за мету донести до українських інтелектуалів "світову консервативну думку". Утім, коли навіть Римо-католицьку церкву важко запідозрити у запровадженні ліберальних ідей та загрозливих для родини практик, публічні заяви Папи Римського засвідчують готовність приймати будь-яку людину незалежно від її гендерної ідентичності та статі.
Якими ж будуть ініціативи найбільшого в парламенті МФО? Спрямованими на прийняття, відповідальність, захист та підтримку людини? Чи скерованими на обмеження, цькування за інакшість та ігнорування проблеми гендерно обумовленого насильства? Покаже тільки час.
Авторка: Лариса Денисенко - українська журналістка, правозахисниця, членкиня Національної ради з питань антикорупційної політики при президенті України
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.