Багато ажіотажу, але жодного прогресу. Одразу були ознаки того, що політичний символізм "голлівудської" зустрічі американського президента Дональда Трампа та північнокорейського лідера Кім Чен Ина не відповідатиме результату. Так і сталося.
Зрештою відмінностей і так більше, ніж достатньо: обидві сторони переговорів були вкрай вороже налаштованими впродовж 70 років. Одна сторона - комуністична, інша - капіталістична; одна - бідна, інша - багата; одна править авторитарно, інша - для багатьох - втілення свободи і демократії; одна прагне стати ядерною державою, скільки б їй це не коштувало; інша вже володіє найбільшим у світі арсеналом ядерної зброї.
Внутрішня мотивація
Той факт, що обидва опоненти таки зустрілися, аби поговорити, мав, перш за все, внутрішньополітичні причини. Юний Кім хотів і хоче продемонструвати своїм прибічникам, що він може змусити "запеклого капіталістичного ворога" вести переговори віч-на-віч. Завдяки своїй ризикованій стратегії ескалації, молодий політик зміг заспокоїти хардлайнерів у партії та армії й посилити свою владу.
А от у Дональда Трампа нині інші проблеми. У перший день зустрічі Кіма і Трампа колишній адвокат американського президента Майкл Коен виступив у Конгресі США щодо бізнес-відносин Трампа з Росією. Спецпрокурор США Роберт Мюллер, який розслідує ймовірне втручання РФ у президентські вибори в США у 2016 році, представить свій остаточний звіт цього місяця. У документі, серед іншого, має бути відповідь на запитання, чи може Росія шантажувати Трампа і чи заважав він розслідуванню проти себе. Враховуючи цю загрозу, успіх у зовнішній політиці був би принаймні хоч чимось позитивним.
Немає суті (Порожня зустріч)
Тим не менше, Трамп подає зустріч з ворогом як "велику зустріч". Але, чи насправді Північна Корея та США серйозно працюють над досягненням мирної угоди, після другого саміту так і не зрозуміло.
Кім уже заявив через свою державну пропаганду, що США перебувають за крок від економічного колапсу, що Пхеньян поставив Вашингтон на коліна, а великий лідер Кім Чен Ин вкаже шлях до тривалого миру для всього світу.
Але все це оминає суть ядерного конфлікту на Корейському півострові. Для того, щоб в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні колись постала надійна архітектура безпеки, денуклеаризацію потрібно визначити й виписати в деталях.
Залучення сусідів
А це не спрацює без сусідів. Південна Корея, Японія та Китай мають власні безпекові інтереси. Китай як зростаюча регіональна сила не хоче дозволяти сильну присутність США на своєму власному порозі й нарощує міць, приміром, у Південно-Китайському морі. Дестабілізація нинішнього режиму в Пхеньяні можливим військовим ударом США призвела б до масового напливу біженців у Китай. Піднебесна хоче цьому запобігти.
З іншого боку, американські союзники - Південна Корея та Японія - хочуть мати гарантію того, що Північна Корея справді припинить розробку ядерної зброї та міжконтинентальних балістичних ракет. Люди в центрі Сеула та Токіо більше не хочуть чути сирени, бо Північна Корея запускає ракету, яка може бути оснащена ядерними боєголовками.
Багатосторонність замість самовираження
Хороший сигнал зустрічі Кіма і Трампа в тому, що є прагнення досягнути угоди і що ескалація була ліквідована шляхом прямих переговорів або принаймні знешкоджена.
Але найважливіший меседж: символічної політики двох егоїстичних можновладців недостатньо. Як наступний крок усі зацікавлені сторони в регіоні - Південна Корея, Японія та Китай - повинні сісти зі США і Північною Кореєю за стіл переговорів, щоб знайти взаємоприйнятні рішення для денуклеаризації. Це єдиний спосіб закласти фундамент для тривалого миру в регіоні.
Цей коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.