Коментар: Кремль провокує конфронтацію між Сходом та Заходом

Судячи з усього, Росія стане єдиною важливою країною, яка визнає так звані вибори, заплановані сепаратистами на 2 листопада у Донецьку та Луганську. Однак Москва зробить більше, ніж просто спробує надати легітимності цьому новому політичному утворенню.

Перш за все, можна очікувати, що Росія візьме на себе забезпечення територій, що вирішили відділитись від Києва, а також допоможе вимученому війною та насильством населенню перезимувати. Це правильно з гуманітарної точки зору. Однак при цьому не варто забувати, що саме політика Росії стала вирішальною причиною воєнних дій там.

Новий "заморожений конфлікт"

За допомогою виборів у самопроголошених Донецькій та Луганській народних республіках сепаратисти хочуть закріпити завойовану ними владу. Їм потрібно легітимізувати своє відокремлення від української влади та посилити свої переговорні позиції не тільки щодо Києва, але і ЄС та США. В результаті на сході України остаточно встановлюється новий "заморожений конфлікт", керований з Москви. На пострадянському просторі подібних є ще немало. І по сьогодні існують виниклі протягом останніх 25 років сепаратистські утворення у Придністров'ї, Абхазії, Південній Осетії та Нагорному Карабаху.

Для російської політики такі "заморожені конфлікти" - це звичне і, кінець кінцем, дуже зручне поле для гри. Адже, використовуючи підставні структури, у ході нескінченних перемовин можна відстоювати російські інтереси.

Більше того, невирішені територіальні конфлікти загалом дестабілізують країни, де стався розкол. За допомогою політики батога та пряника Москва може впливати на тамтешні суспільні настрої та внутрішню політику. Молдовани та грузини давно переконались у цьому на власному досвіді.

Безпомічність Києва

На даний момент українське керівництво не може нічого протиставити цій агресивній російській політиці: ще навесні Київ без спротиву віддав Крим. Спроби України за допомогою зброї запобігти відокремленню Донецька та Луганська провалилися влітку з тяжкими воєнними поразками. У Мінському протоколі про припинення вогню президент України Петро Порошенко мусив фактично визнати статус-кво, який склався у східній Україні.

До цього його змусила не лише військова слабкість. Куди важливіше, що Україна стоїть перед великими політичними, економічними та фінансовими викликами. Лише завдяки міжнародній - читай, перед усім, європейській - кредитній допомозі Україна буде в змозі зібрати мільярдні суми, які вона зобов’язалася заплатити за газ у тимчасових домовленостях з Росією. Крим та східна Україна є лише двома з багатьох проблем, які стоять перед новим українським керівництвом.

Запобігання загрозам замість партнерства

Так само, як і Україна, держави-члени ЄС та США не визнають вибори у самопроголошених народних республіках у Донецьку та Луганську. Втім, вони мають фактично прийняти стан речей, який там має місце. Проте, всупереч сподіванням Кремля, Захід не повернеться до звичного порядку денного - як це сталося після грузинської війни 2008 року.

Українська криза та російська політика цього року започаткували нову епоху в європейській безпековій політиці. Замість партнерства з Росією, в центрі уваги знову запобігання загрозам. Наслідком цього є нарощення оборонного потенціалу в європейських державах-членах НАТО. Ескадрильї російських військових літаків, які без повідомлення літають над Північним та Балтійським морями, лише посилюють враження, що це необхідно. Можливо, ми стоїмо перед новою гонкою озброєнь.

Замість довіри панує недовіра. Замість широкої співпраці між Європою та Росією паралельно існуватимуть санкції та обмежена співпраця. У торгівлі, науці, космічних польотах, зовнішньополітичних питаннях - всюди варто очікувати згортання контактів. Яструби з обох боків цього вимагатимуть.

Нарешті, слід говорити про те, як не допустити нової "холодної війни". Проте існує загроза, що російська політика поділу України - як і Німеччини на початку (першої) "холодної війни" - породжує конфронтацію між Сходом та Заходом. З кожним днем зупинити це стає все складніше.