Коментар: Крим і Косово не можна порівнюватиjavascript:;

За тим, що нині відбувається у Криму, а також за тим, як Захід оцінює ці події - а саме в унісон заявляє про чітке порушення міжнародного права - серби та албанці слідкують особливо уважно. Особливо після того, як колишній канцлер Німеччини Ґергард Шредер констатував, що хоч дії Москви у Крим і є однозначним порушенням міжнародного права, однак урешті-решт Захід 15 років тому також порушив його, коли НАТО без резолюції Ради безпеки ООН здійснила військове втручання у Косово.

Косово як прецедент?

Це думка, котрої дотримується не лише Шредер і котра знову повертає до публічного поля тривалу дискусію щодо конфлікту довкола Косова. Адже незалежність Косова до сьогодні залишається спірною навіть серед країн-членів ЄС. Греція, Румунія, Словаччина, Кіпр та Іспанія її не визнають - передусім із огляду на власні меншини, відродження сепаратистських настроїв серед яких вони побоюються.

Навіть вирок Міжнародного суду в Гаазі 2010 року, котрий визнав правомірність проголошення незалежності Косова, не змінює позиції цих країн. Посилання на те, що Захід у Косові порушив міжнародне право, стає додатковим аргументом для тих, хто закидає західним країнам подвійну мораль. Чи справедливі ці закиди?

Військова операція НАТО у Косові дійсно не була підкріплена нормами міжнародного права. Це є і залишається слабкою ланкою у низці аргументів на користь втручання НАТО. Однак потрібно згадати про те, чому резолюція Ради безпеки ООН не була прийнята - проти неї виступила Росія, посилаючись на заборону міжнародним правом військової інтервенції на територію іншої держави. Що сьогодні однак у жодному разі не зупиняє Москву від того, аби представити своє власне втручання у Криму як обов’язок втрутитися у ситуацію для, начебто, захисту власних громадян в Україні.

Інтервенція у Косово стала останнім кроком

Однак порівняння між Косовим та Кримом усе одно кульгає. У Косові військове втручання Заходу стало наслідком масштабного вигнання югославською армією албанського населення. Тоді як подібного вигнання за етнічною ознакою - у випадку Криму мова іде про етнічних росіян - не відбувається. Окрім того на той момент занадто сильним був шок, спричинений масовим вбивством боснійськими сербами боснійських мусульман у Сребрениці у 1995 році.

Західні союзники були переконані, що на Балканах необхідно було уникнути другого геноциду - цього разу албанців. Окрім того, перш ніж дійшло до військового втручання, Захід вичерпав усі можливі дипломатичні засоби. Лише після того, як багаторічні санкції та переговори ні до чого не призвели, країни Заходу вдалися до воєнного втручання.

Кремліський фокус

Як не парадоксально, але Москва з огляду на референдум у Криму щодо приєднання його до Росії наводить саме приклад Косова. Мовляв, Захід сам випустив джина із пляшки, визнавши незалежність Косова - а Крим нині лише наслідує цей приклад. Однак це порівняння також накульгує, адже Захід не планував приєднати Косово до однієї з сусідніх держав.

Тлумачення Москвою норм міжнародного права викликає здивування і у Сербії. Адже ще донедавна сербські політики були переконані, що Москва розцінює конфлікт у Косові як лякаючий приклад західної політики військової інтервенції. Нині ж вони повинні констатувати, що друзі у Москві визнають незалежність Косова бажаним прецедентом, котрий повинен легітимувати їхні власні владні інтереси. Однак цей фокус легко розгадати. Адже Косово - це таки не Крим.