Їжак проти ведмедя?

Усі сподівання, які з'явились після підписання десять днів тому Женевських домовленостей, розвіялись. Незадовго перед Великднем ще можна було помітити ознаки деескалації. Нині все змінилось з точністю до навпаки: проросійські сепаратисти на сході України взяли в заручники міжнародних спостерігачів від ОБСЄ; залишаються захопленими приміщення місцевих адміністрацій і міліцейських відділків; Захід оголошує про запровадження нових санкцій. Росія, з одного боку, і Україна, ЄС та США - з іншого, вказують одне на одного як на винуватців загострення ситуації. Згубна спіраль ескалації закручується дедалі більше. Хто здатний зупинити такий розвиток подій?

Виглядає на те, що російський президент Володимир Путін вирішив тримати східну Україну в хаосі, щоб унеможливити або щонайменше дискредитувати проведення у країні, що переживає кризу, президентських виборів наприкінці травня. Україні, ЄС і навіть НАТО стає дедалі складніше прорахувати дії Путіна. Який сенс, наприклад, має порушення повітряного простору НАТО російськими бомбардувальниками кілька днів тому?

Група семи провідних індустріальних країн світу, які в березні виключили Росію зі свого клубу, оголосила про запровадження нових санкцій проти окремих росіян і російських компаній. У цьому контексті США діють рішучіше, ніж ЄС, який все ж таки прагне уникнути негативних наслідків для власної економіки. Утім, попри різні інтереси, країни Заходу все ще тримаються строєм, однак для по-справжньому жорстких санкцій їм бракує мужності та політичної волі.

Введення зараз болючих для Росії санкцій може відразу загострити ситуацію та навряд чи допоможе звільнити викрадених спостерігачів ОБСЄ. Саме тому обережні дії є більш доречними - якби ЄС та США застосували до Росії жорсткі санкції, вони б позбавились своєї останньої зброї: що залишиться в них для відповіді, якщо в Україні таки розпочнуться військові сутички, а Росія введе до країни свої війська? Оскільки Захід не розглядає військове втручання в український конфлікт як можливу опцію, використовувати останній засіб поки що не можна. Тим більше, що настав час для "Женеви-2", тобто подальших переговорів. До речі, про це домовлялись і в Женеві десять днів тому - тож треба продовжувати говорити одне з одним.

Зараз Європейський Союз повинен якнайперше стабілізувати ситуацію в Україні, щоб вибори, заплановані на 25 травня, таки відбулись. Що сталось з ідеєю міністрів закордонних справ країн ЄС спрямувати до України місію Євросоюзу для навчання тамтешніх поліцейських та суддів? Після її оголошення, здається, жодних заходів не було вжито. Проте саме зараз до України мають прибути з європейських країн спостерігачі, радники, фахівці з виборів. Причому, у великій кількості. І західна, і східна Україна потребують солідарності Європи. Однак, нічого подібного не відбувається. Публічна думка в Європі якась вже надто стримана. Щоденні повідомлення у вечірніх новинах про жахливу ситуацію в Україні перетворились на рутину. Європейська громадськість не демонструє обурення. Де демонстрації проти російських ляльководів? Де масові пікети перед російськими посольствами в європейських столицях?

Російський уряд та озброєні сепаратисти сприяють загостренню найбільшої в Європі за останні 25 років кризи - ми ж мовчки спостерігаємо. Санкції уповільненої дії допомагають лише частково. Потрібні справжні політичні дії, оскільки уряд у Києві, вочевидь, не в змозі відстояти панування права на сході України. А що, якби міністри закордонних справ країн ЄС зустрілись у Києві? Або ОБСЄ провела там своє засідання? А, може, ще краще на сході України? А де євродепутати? Чи не хотів би комітет Європарламенту з закордонних справ провести засідання в Донецьку? Тоді Росія з толерантністю поставилася б і до захоплення в заручники євродепутатів? Солдатні треба протидіяти якщо не силою, то хоча б актами громадянської мужності.