Наприкінці вересня турецький президент Реджеп Таїп Ердоган прибуде до Берліна з державним візитом. Тож зараз до Туреччини відправився міністр закордонних справ ФРН Гайко Маас (Heiko Maas) - аби підготувати фундамент для цього візиту. Маас, зокрема, відвідав турецький парламент, де його з розпростертими обіймами зустрів турецький колега Мевлют Чавушоглу. Протягом дня Маас також зустрівся з Ердоганом. Зустріч була конструктивною та дружньою. Така лега атмосфера, звісно, є добрим початком. Але щоб стабілізувати відносити на довгу перспективу, обидві сторони мають докласти справжніх зусиль.
Тиха дипломатія
Переговори за зачиненими дверима не належать до сильних сторін ані Ердогана, ані Чавушоглу. Перед відльотом до Анкари Маас заявив, що передумовою нормалізації відносин між Туреччиною та Німеччиною є звільнення німецьких в'язнів з турецьких тюрем.
На прес-конференції Маас лише побіжно зачепив цю тему. Адже очевидно, що вона буде предметом переговорів між сторонами. Схоже, однак, що німецька сторона хоче обговорювати цю тему за кулісами. Але Чавушоглу вирішив наввипередки публічно прямо заявити: жодних передумов, на його думку, для нормалізації відносин висувати не можна. Чавушоглу також натякнув, що Туреччина обговорює з ФРН та Робітничу партію Курдистану та рух Гюлена.
Якщо згадати справу американського пастора Ендрю Бренсона, який був ув'язнений під час хвилі арештів після спроби путчу в Туреччині влітку 2016 року, то турецькому уряду мало б бути відомо: публічне обговорення таких делікатних справ не призводить до жодного рішення.
Погляд на Захід
Візит Мааса знову зближує Туреччину та Німеччину. Дії турецької сторони, однак, ускладнюють діалог. Хоч Туреччина й намагається відновити свої традиційні зв'язки з Європою, всередині країни й надалі порушуються права людини.
Тож Німеччина повинна для себе з'ясувати: як ми будемо покращувати відносини з країною, яка в теорії наполягає на наближенні до Європи, але на практиці з кожним днем віддаляється від демократії та західних цінностей. Простої відповіді на це питання нема.
Нещодавно переобраний турецький президент, безсумнівно, потребує Європи. Ердоган просто не може допустити втрати німецьких інвестицій в Туреччині. Турецька економіка стрімко занурюється в кризу, тож Ердоган потребує будь-якої допомоги, яку тільки можна отримати. До того ж зовсім поруч з Туреччиною триває громадянська війна в Сирії. Якщо широкий наступ на Ідліб дійсно станеться, через Туреччину може пройти нова хвиля біженців. Зрозуміло, що в цьому не зацікавлені ані ФРН, ані Туреччина.
Отже, перед Німеччиною постає складне завдання: головна мета - повернути спільні підвалини двосторонніх відносин. По-друге, ФРН мала б бути дуже зацікавлена в тому, щоб турецька економіка не впала. По-третє, треба знайти вихід з кризи біженців. І всього цього треба досягнути, не посиливши при цьому владу автократа в Анкарі. Нормалізувати відносини може виявитися складніше, ніж жити з напруженими.
Цей коментар є особистою думкою автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.