За першим ударом поки що не послідував другий. Як діятиме Трамп у Сирії далі? Президент США, який зазвичай так любить повідомлення в Twitter, несподівано замовк. Можливо, це розрахунок. А може він і сам не знає, які інструкції він має давати своїм генералам.
Адже військова інтервенція США ризикована: Росія вже відправила в Середземне море військовий корабель, фрегат "Адмірал Григорович". Та одне видається зрозумілим: удар по авіабазі був попереджувальним пострілом. Режим Башара Асада та, передусім, Кремль, схоже, зрозуміли, що відтепер вони мусять знову рахуватися зі Сполученими Штатами.
Після того, як Барак Обама 2013-го року не стримав своєї обіцянки відреагувати на перетин "червоної лінії" у вигляді хімічної атаки, Володимир Путін міг робити в Сирії що йому заманеться. Аби знову представити Росію великим політично-військовим гравцем на міжнародній арені, він пристав на бік правителя, який змітає на своєму шляху кожного, хто стає йому на заваді. При цьому Асад навіть не соромиться обґрунтовувати своє насильство боротьбою з тероризмом. В ім'я цієї політики він віддавав накази, наслідком яких ставали вбивства тисяч невинних людей. Для цього він використовував бочкові бомби, артилерію, керовані ракети, а тепер, що дуже очевидно, ще й хімічну зброю.
Псевдоборотьба з тероризмом
Те, що ці вбивства відбуваються в ім'я боротьби з тероризмом, надзвичайно цинічно. Безперечно: тисячі убивць-неадекватів втілюють у життя свої найгірші насильницькі фантазії в ім'я релігії не лише в Сирії. Вони активні не лише в усьому близькосхідному регіоні, але довгий час уже і в Європі. На що вони здатні, востаннє, з великою ймовірністю, було видно минулої п'ятниці в Стокгольмі.
Боротьба проти цих убивчих банд абсолютно необхідна, в тому числі й військовими методами. Але Асад і Путін на його боці не обмежуються боротьбою з самими лише джихадистами. Розрізняти між терористами та звичайними опозиціонерами вони не хочуть. Це той момент, з якого боротьба з тероризмом перетворюється на чистої води цинізм. Посилатися на неї - це, до того ж, підло. Адже що, в принципі, можна заперечити проти боротьби з терором?
Передусім одне: корені цієї боротьби, яка через відсутність у ній будь-яких меж виходить за всі можливі етичні рамки, ховаються в холоднокровному розрахунку уряду Асада. Він знав, що робить, коли на початку протестів 2011-го року випустив зі своїх в'язниць найнебезпечніших джихадистських людоненависників. Підтримувані заможними меценатами, які розбагатіли на нафтодоларах, вони надали повстанню проти режиму того бридкого вигляду, який він має і зараз.
Розрахунок простий: Асад представляє себе борцем із джинами, яких він перед цим сам же й випустив з пляшки. На цьому він і намагається вибудувати свою політичну легітимацію. Не можна допустити, аби це зійшло йому з рук.
Мета: аби до м'ясорубки й насильства звикли
Не виключено також - і так гадають, зокрема, й деякі арабські оглядачі, - що жорстокі удари мають ще одну мету: брутальність, яка не має жодних меж, повинна привчити міжнародну спільноту до м'ясорубок, аби вони сприймалися як щось звичайне. Логіка очевидна: відсутність реакції розв'язує катам по всьому світу руки й дає волю безперешкодно розправлятися з власним населенням. Якщо так, то з картини в Сирії можна побачити, як виглядатимуть ритуали військових баталій майбутнього.
Чи підігріває Трамп ескалацію сирійського конфлікту? Можливо. Та найбільше енергії насильства в цю війну тече з Москви й Дамаска. Тож у тому, що Трамп надіслав сигнал у бік Сирії, є позитивні моменти - незважаючи на те, з яких саме міркувань він це зробив. Лишається тільки сподіватися, що це разом з потоками біженців дасть зрозуміти одне: у зоні бойових дій не може жити ніхто.
Сміливою надією є й те, що про все це подумав і Дональд Трамп. Єдине, що думки були надто довгими, аби вміститися в повідомлення на Twitter.