Коментар: Правильна відповідь НАТО Путіну

НАТО брязкає зброєю, але дуже тихенько. Якщо мислити воєнними категоріями, то чотири батальйони у Східній Європі насправді не становлять реальної загрози для значно сильнішої російської армії. І Москва не буде дійсно вражена збільшенням кількості військ Альянсу . Але в НАТО на це ніхто й не сподівається. Більше йдеться про демонстрацію єдності. Це рішення повинно показати країнам Балтії, які входили до складу СРСР, а також іншим державам, які належали до Організації Варшавського договору, що НАТО розуміє їхні проблеми.

В Альянсі ніхто серйозно не вірить в те, що Росія планує прямо атакувати сьогоднішніх членів НАТО або почати проти них гібридну війну, як це зробили "зелені чоловічки" в Україні. На думку НАТО, російський президент Володимир Путін має інші наміри. Він хоче забезпечити свій вплив в Україні, Білорусі, Грузії, Молдові, Азербайджані та Вірменії. І він цього досягнув. Білорусь є союзником. Інші ж країни втягнені у конфлікти, у підживленні яких Росія відіграє вирішальну роль. Через ці "заморожені" конфлікти жодна з цих держав не може претендувати на членство в НАТО. Таким чином Росія застовпила цю територію на роки, якщо не десятиріччя.

Так само треба розуміти нещодавній візит Путіна до Фінляндії. Російський президент дав зрозуміти фінам, які час від часу міркують про зближення з НАТО, що їхня країна має дуже-дуже довгий та вразливий кордон з Росією.

Альянс, у свою чергу, своїм самітом у Варшаві дає Росії зрозуміти, що вона не може просуватися далі. На це вказують і західні члени НАТО, які самі не відчувають прямої російської загрози. Путіну не вдалося досягти розколу в Альянсі.

Жодної зброї

Система протиракетної оборони, яку у Варшаві перевели у стан початкової готовності, не є тією зброєю, якою можна було би брязкати. Вона технічно не здатна зупинити російські міжконтинентальні балістичні ракети. У кращому разі вона спрямована проти загрози з боку Північної Кореї або Ірану. І це знають у Кремлі, нехай російські можновладці й постійно заявляли про протилежне.

Оскільки це питання вже знято з порядку денного, відновленню діалогу між Росією та НАТО вже ніщо не заважає. Президент Путін спокійно телефонує президентам США та Франції Обамі та Олланду, а також федеральній канцлерці Меркель. Діалог на високому рівні триває. І так має бути, оскільки країни НАТО та Росія, як-не-як, мають спільні політичні інтереси: конфлікт у Сирії, захист від ісламсістського тероризму, розвиток ситуації в Афганістані або Ірані, не кажучи вже про економічні інтереси.

Тож після Варшавського саміту поводження НАТО з Росією у дусі прагматичної політики триватиме. Жертвами цієї подвійної стратегії Альянсу - тихе брязкання зброєю та діалог - передусім стануть Україна та Грузія. Їм доведеться змиритися з тим, що Росія ще довго залишатиметься скалкою у їхніх тілах, а НАТО у військовому сенсі не зможе або не схоче нічого з цим зробити.

Жодної ідеології

Президента Путіна треба зупинити там, де він зараз є. Повернення Криму або відступ з Абхазії чи Придністров'я залишаються ілюзорними. З "холодною війною" це, до речі, має мало спільного. У ті часи у центрі Європи одна одній протистояли дві ворожі ідеології у вигляді військово-політичних блоків - сотні тисяч озброєних до зубів військових з кожного боку "залізної завіси". Сьогодні кількість звичайних озброєнь у регіоні невелика. Демократії протистоїть режим Путіна, який не має жодної ідеології, але у своєму прагненні влади та грошей хаотичніший та менш передбачуваний, ніж радянське керівництво. Тому відповідь, яку НАТО дало налаштованому на "холодну війну" тактику у Кремлі, є правильною.