Путін назавжди пов'язав свою долю з Кримом
Володимир Путін прибув до Криму. Відколи Кремль відмовився від публікації анонсів президентських поїздок, новини такого штибу потребують уточнень - "можливо, збирається", "за даними джерел", "як вдалося дізнатися" тощо. Про кримську поїздку російського президента довідалися журналісти РБК, але офіційним підтвердженням цієї новини стала сама поява Володимира Путіна перед телекамерами в Криму.
Але символічно, що саме Крим став адресою однієї з перших "секретних" поїздок Путіна. Після інциденту з українськими "диверсантами" візит президента до Криму - це приблизно те саме, що і його ж поїздки до Чечні у перші роки президентства, коли в республіці все ще йшла війна і відразу після неї. Тоді кожен приїзд Володимира Путіна, хоч яким був його формальний привід, означав передусім, що президент не боїться бувати у неспокійному регіоні і відводить йому особливу роль у системі своїх пріоритетів.
Непідйомний трофей
Два з половиною роки після приєднання Криму до Росії - цього терміну виявилося недостатньо, щоби поїздка Володимира Путіна у Крим, навіть якщо він їде лише на молодіжний форум, сприймалася не як виїзд до гарячої точки. Півострів, який став 2014 року російським трофеєм у підсумку української революції, досі не став і навряд чи в осяжному майбутньому стане звичайним російським регіоном, що асоціюється, як і раніше, з недорогим літнім відпочинком та мальовничими краєвидами. Чим довше Крим живе з Росією, тим туманнішою є його доля - про півострів говорять скоріше як про військовий укріпрайон, ніж як про всеросійську оздоровницю.
А перестрілка поблизу Армянська у ніч на 7 серпня позначила можливість перетворення Криму на територію не холодної війни з Україною, як зараз, а на південну версію Донбасу, коли місцевим жителям видасться щасливим день, коли ніхто не стріляє. Гасла "Крим наш" у російському порядку денному вже немає, тобто півострів Росія, звісно, і далі вважають своїм, але тривог у цьому тепер набагато більше, ніж радощів.
Передвиборчий курйоз за місяць до виборів до Держдуми - партія ПАРНАС, яка не визнає російський статус Криму, але при цьому зобов'язана, як усі допущені до виборів партії, висувати свій список і в Криму, попросила дозволу української влади на поїздку своїх кандидатів на півострів. Крим на роки наперед перетворився на територію політичному двозначності, і вирішення у цієї задачі, здається, просто немає. На політичних картах Європи, які друкують у різних країнах світу, територію півострова, очевидно, ще довго зафарбовуватимуть українськими кольорами.
А офіційні особи України щоразу, коли йтиметься про Крим, далі наголошуватимуть, що півострів залишається територією їхньої країни (коли Путін приїде до Криму, українське міністерство закордонних справ виступить з нотою протесту - це стандартна практика для всіх спірних територій; коли російські лідери приїжджають на Курили, такі ноти відправляє МЗС Японії). Але ані карти, ані дипломатичні ноти ніяк не вплинуть на фактичне становище півострова - чи то російського регіону, чи то невизнаної держави.
Шансів повернути Крим навіть після зміни влади у Росії в України небагато - будь-який сценарій такого повернення виглядає утопічно. Жителі Криму, які масово отримали 2014 року російські паспорти, - хто вони для України: державні зрадники, яких треба судити, росіяни, яких треба депортувати, або українці, які заслуговують на ті ж права, що й жителі решти країни? Але й у Росії небагато шансів добитися, щоби Крим став таким самим російським регіоном, як сусідня Кубань.
Кузня проблем
Володимир Путін, який приїжджає 2016 року до Криму, - це зовсім не тріумфатор 2014 року, який виголошував у Кремлі свою "кримську промову". Замість історичної ролі "збирача російських земель" він виявився набувачем нерозв'язної міжнародної проблеми, яка обтяжує не лише його правління, але й будь-яку владу, яка прийде після нього.
Мілітаризація Криму й особливо прямі звинувачення на адресу української влади, котра, як сказав Путін після перестріли в Армянську, перейшла до терору стосовно Криму, - це виглядає як інтуїтивне бажання російського лідера до краю загострити кримську проблему, щоби нова криза - аж до реальної війни за півострів - принесла йому ту визначеність, якої сам Путін позбавив цей регіон навесні 2014 року.
Він не скаже про це вголос під час своєї чергової кримської поїздки, але він не може про це не думати. Якоюсь мірою і його особиста доля - і політична, й історична - вже намертво прив'язана до долі цього півострова. Колишня всесоюзна оздоровниця стала тепер кузнею нерозв'язних проблем Володимира Путіна.