Чого, власне, хоче Путін? Напевно, це питання, однозначної відповіді на яке не можна знайти вже роками, і підштовхнуло уряд президента США Обами призупинити перемовини з Росією щодо перемир'я в Сирії. Після чергових бомбардувань Росією та її молодшим партнером Асадом лікарень та шпиталів в Алеппо Вашингтон остаточно усвідомив, що перемовини з Москвою зрештою дають один результат: до безупинних авіаударів додається ніжний саундтрек дипломатії.
Очевидно, що Вашингтон не захотів і надалі бути підбуреним до цієї цинічної гри. "Пеклом на землі" назвав ситуацію в Алеппо координатор гуманітарної допомоги ООН Стівен О'Браєн. Щоденну реальність у місті він змалював трьома словами: "Кривава баня. М'ясорубка. Жахіття". Спрямовані ці слова були в бік Росії, яка не лише в його очах є архітектором цього пекла.
Чого, власне, хоче Путін? Відповіді на це запитання хотіли б почути не лише у Вашингтоні. Після того, як Росія ще кілька років тому в черговий раз разом із Китаєм заблокувала резолюцію Ради Безпеки ООН щодо Сирії, мотиви Путіна залишаються найбільшою загадкою. У Вашингтоні найбільш поширена думка про те, що Путін і сам достеменно цього не знає. Тактичне порпання - як у Сирії, так і в Україні - з метою презентувати власну країну як глобального гравця, якою б високою не була ціна. Навіть якщо заради цього доведеться зруйнувати Сирію, що, можливо, могла б відвернути Рада Безпеки ООН, якби Росія не продовжувала свою політику блокади.
Алеппо: пастка під відкритим небом
Станом на сьогодні Радбез ООН може впоратися із цим завданням, хіба що подолавши надзвичайно великі труднощі. Адже хаос, котрий триває вже роками, притягує до країни безмежну кількість джихадистів - саме тих злочинців, боротьбою з якими Росія та Сирія виправдовують свої дії. Частково їхні аргументи зрозумілі: бойовики, як ті, що діють у східному Алеппо, які беруть у заручники сотні тисяч мирних жителів і використовують їх як живий щит, не лишають жодних сумнівів у власних людиноненависницьких поглядах. Вони мають бути поборені.
Та проблема в тому, що кожна бомба, скинута на Алеппо, може лише посилювати солідарність заручників із бойовиками. Адже всі джихадисти, цивільні та рештки колись нерелігійних бійців опозиції опинилися в пастці - великій пастці під відкритим небом, на яку день за днем летять снаряди. Можна лише уявити собі той психоз, у який людина потрапляє в подібній ситуації. Залишити місто, не зазнавши при цьому фізичних та/або психологічних травм, майже неможливо.
Хаос на роки
Тож в Алеппо зараз зароджується те, що в підсумку стане реальністю у всій Сирії: приборкати хаос, який там з'явився, Асаду та його режиму вже ніколи не вдасться. Держава зруйнована, відбудувати її без міжнародної допомоги буде неможливо. Але від нинішнього партнера по зброї Росії, яка зараз так само перебуває у скрутному фінансовому становищі, навряд чи прийде ця допомога.
Під питанням залишається також, як Асад, якщо він все ж буде політично "врятований", взагалі збирається керувати державою, яка не відбулася. Навіть у разі, якщо йому вдасться досягнути воєнних успіхів в Алеппо та інших частинах країни завдяки своїм захисникам. Повернути в країну мир він усе одно не зможе. Міні-повстання та -напади стануть повсякденням. Насадити мир - і то, в кращому разі, лише на передовій - він зможе лише за допомогою залізної руки Росії. Це означатиме, однак, що Росія матиме новий "Афганістан". Як Путін пояснюватиме це людям у Росії, лишається загадкою.
Культура смерті
Та навіть якщо Асад піде, Сирія лишиться в найближчій перспективі непридатною для життя. Уже понад п’ять років Асад, з одного боку, та джихадисти - з іншого - культивують у країні культуру смерті, яка триматиме її у своїх лещатах іще роки. Країна стане інкубатором міжнародного тероризму. Викоренити цей спадок Асада та джихадистів буде можливим лише силами міжнародного союзу, в якому, окрім Росії та США, мали б бути задіяні також Іран, арабські держави (особливо країни Перської затоки) та Туреччина і Євросоюз. Утім, для такого кроку масштаб страждань всередині та ззовні Сирії поки що, очевидно, замалий.