Коментар: Теракт в Анкарі ізолює Туреччину
Після жовтневого теракту в Анкарі, турецьку столицю струсонув ще один теракт. Він припав на час, коли Туреччина відчуває себе у пастці та не бачить підтримки своїх традиційних союзників у сирійському конфлікті. Розрахунок часу теракту в Анкарі, в якому загинули щонайменше 28 осіб, ніби говорить на користь позиції Туреччини щодо діяльності курдських груп в регіоні.
На кількох фронтах
Турецький прем'єр-міністр Ахмет Давутоглу поклав відповідальність за напад на терористичні угруповання курдів - Робітничу партію Курдистану (РПК) та на курдські Загони народної оборони. І якщо РПК внесено до міжнародних списків терористичних організацій, то інша справа із Загони народної оборони, які є військовим крилом сирійського "Демократичного союзу" та які в Туреччині вважають афілійованими з РПК.
Водночас найближчі союзники Туреччини у праведній боротьбі з тероризмом, в тому числі США та Євросоюз, вважають Загони народної оборони та "Демократичний союз" сильними опонентами "Ісламської держави". І хоча в цьому немає нічого нового, останні події уздовж турецького кордону та створення курдських округів на півночі Сирії - певна політична "червона лінія" для влади Туреччини.
Обстріл позицій Загонів народної оборони був відповіддю на їхній вогонь у бік Туреччини. Міжнародна спільнота не усвідомила попереджень турків упродовж тижня про те, наскільки рішуче Анкара противиться тому, щоби Загони народної оборони розглядали в якості сили, з якою варто вести переговори.
Після нападу в Анкарі бажання уряду ухвалити в парламенті антитерористичний закон зіштовхнулося з незгодою на це прокурдської Демократичної партії народів, що розгнівана урядовим наступом на позиції Робітничої партії Курдистану на сході Туреччини. Це ще одне свідчення того, що уряд нездатний об'єднати країну навіть у надзвичайній ситуації. Але це також показує, що Демократична партія народів не готова ухвалювати закон із засудженням Робітничої партії Курдистану.
У стані ізоляції
Сподівання Туреччини, що криза біженців підштовхне міжнародну спільноту до пошуку швидшого розв'язання конфлікту в Сирії не дуже не справдилися. Надії на те, що все це ще й прислужиться турецьким інтересам також були нереалістичними. Ідея встановлення над Сирією безполітної зони, на якій наполягала Туреччина, знайшла певну підтримку в канцлерки ФРН Анґели Меркель. Проте цього замало і сталося це надто пізно.
І хоча сирійська війна - проблема міжнародна, з огляду на "червону лінію" президента Барака Обами, агресивну російську інтервенцію та стан заціпеніння міжнародної спільноти, Туреччина опинилась на передовій цього конфлікту. Її неспроможність розв'язати курдську проблему всередині країни та ескалація напруженості унаслідок власної політики щодо сирійських курдів робить Туреччину самотньою та вразливою.
Проти Росії
Ця самотність може перерости у більшу агресію. Туреччина розмірковує над наземною операцією в Сирії, тоді як США від самого початку конфлікту утримувалися від такої ідеї. Турецький уряд чітко дав зрозуміти, що у разі загрози безпеці країни буде зроблено все для її захисту.
Теракт в Анкарі та заявлена причетність до нього курдських Загонів народної оборони несуть у собі подальшу небезпеку. Туреччині необхідно уникнути будь-якого військового протистояння в Сирії. Конфлікт на сході Туреччині вже забрав сотні життів. Найбільшою можливою помилкою уряду була б подальша дестабілізація регіону. В останньому коментарі прем'єр Туреччини Давутоглу вказав на зв'язки Робітничої партії Курдистану із колишнім Радянським Союзом і додав, що й вітоді цю терористичну організацію використовують інші країни. Ескалація напруженості між Росією та Туреччиною завдасть ще більше шкоди останній. Якщо Туреччина піде на військову наземну конфронтацію в Сирії, то стане навіть більш ізольованою, ніж є зараз.
Туреччині слід чітко визначитися зі своїми пріоритетами. Вона постала перед багатьма проблемами: курдське питання всередині країни, криза біженців на її кордонах, та не в останню чергу сирійський конфлікт та міжнародна напруженість, яку він викликає між Туреччиною та іншими гравцями. Урядові слід також визначитися зі своїми цілями. Туреччина терміново потребує раціональної зовнішньої політики та чіткого плану для вирішення внутрішніх проблем - як кризи біженців, так і тероризму.