"Турецьке" рішення від Меркель
Тепер за кризу біженців узявся навіть НАТО. Північноатлантичний альянс має покласти край контрабанді людей у морі між Грецією та Туреччиною. Щодо цього глава уряду Німеччини Анґела Меркель та прем'єр-міністр Туреччини Ахмет Давутоглу домовилися в понеділок в Анкарі. Як добре, що міністри оборони країн НАТО зустрінуться вже в середу в Брюсселі і зможуть докладно обговорити цю нову ідею в питанні біженців.
Незалежно від того, чи на НАТО взагалі покладатимуть відповідальність, сама думка про таку можливість вкотре вказує: у Європи немає спільного плану. І якщо тут ідеться про Європу, то йдеться і про Туреччину, яка, починаючи ще від 1999 року, є офіційним кандидатом на вступ до ЄС. Однак Меркель хотіла би надати здебільшого азіатсько-мусульманській країні, у кращому разі, статус "привілейованого партнера". Впродовж довгого часу Німеччина визначала, що матиметься на увазі під цим статусом, нині умови крок за кроком змінюються з точністю до навпаки.
Ердоган визначає ціни - в усіх аспектах
За автократичного президента Реджепа Таїпа Ердогана і без того впевнена в собі та сильна Туреччина підвищує ціни - як політичні, так і фінансові. Це стосується й розглянутих ще в листопаді та кілька днів тому остаточно затверджених трьох мільярдів євро для понад двох мільйонів сирійських біженців у Туреччині. Це гроші, яких люди в катастрофічній ситуації дуже потребують. Однак це також гроші, якими ЄС, що його роздирають внутрішні чвари, хоче собі дещо купити - запобігти прибуттю до Європи більшої кількості біженців.
Оскільки Німеччина так чи інакше приймає на себе найбільший удар, прийняла вона також на себе і роль головного платника найбільшої частини рахунку. Доводиться сумніватися, чи принесе це політичні переваги, на які розраховує Меркель. Хоча агенцію з охорони кордонів ЄС Frontexвже давно посилено, так і не вдалося повністю перекрити небезпечні шляхи через Середземне море та Балкани, користування якими часто закінчується для біженців фатально. Нинішнє прохання про допомогу НАТО - це визнання ЄС, що самотужки він не може справитись з проблемою.
Туреччина не заслужила вищої політичної оцінки
Меркель, однак, не втрачає надії. Тому вона надсилає технічну допомогу Туреччині. Німецькі експерти з подолання катастроф мають полегшити становище сирійців, які тікають від бомбардувань режиму Асада і Росії. Ця смуга нещасть не буде останньою, і тиск на сусідню Туреччину в подальшому лише зростатиме. Цілком імовірно, уряд у Анкарі вже незабаром потребуватиме нової фінансової підтримки. Однак кожна подальша виплата, кожна нова зустріч із Меркель означатиме підвищення політичного престижу Туреччини , чого вона не заслужила.
Країна-кандидат на членство в ЄС перебуває на відстані світлових років від демократії. У цьому контексті варто згадати войовничу політику щодо курдів та велику загрозу свободі преси. Попри це, німецька політика відверто стримує критику щодо обставин, які панують в Туреччині. Цей партнер по НАТО має радіти визнанню більше, ніж будь-коли. Два тижні тому навіть відбулись перші міжурядові консультації між двома країнами.
Обраний відносно Туреччини курс допоможе лише тимчасово
Туреччина насолоджується своєю новою політичною роллю. Водночас становище Меркель виглядає дедалі депресивнішим. Те, що вона пішла на співпрацю з Туреччиною в час необхідності, надало їй ненадовго деякий простір для дій. Однак у довготривалій перспективі цей крок не дасть нічого, оскільки криза біженців у Німеччині перебуває лише на самому початку. Приїдуть ще сотні тисяч біженців, яких треба буде нагодувати та інтегрувати. Щодо цих людей канцлерка діє поки що обґрунтовано й адекватно. Її ж ставлення до Туреччини є прагматичним, однак, на жаль, нещирим.