Фатальна нерішучість Європи

Цими днями Європейський Союз безпорадно спостерігає за тим, як руйнується старий-добрий світовий лад. У цьому світовому ладі Схід та Захід мирно співіснували. Була повага до територіальної цілісності інших, кордони якщо і змінювалися, то лише за взаємною згодою, на базі переговорного процесу та з урахуванням захисту меншин.

Брюсселю, схоже, й досі важко перелаштуватися на нові-старі геополітичні реалії – на політику сили, на геополітичне й мілітаристське мислення. Вочевидь, поки що ЄС узагалі не збагнув, що російська анексія Криму – це початок нової ери, яка стає чимраз відчутнішою. Що рано чи пізно Росія таки здобуде Східну Україну, якщо так піде далі.

Президент Путін нізащо не відмовиться від своєї ідеї відновлення колишньої радянської величі. Принаймні кілька заморожених банківських рахунків його не залякають. Тому всі брюссельські пропозиції діалогу, звернені до Росії, врешті зустрічають порожнечу. А путінські поодинокі "кроки назустріч" – суто тактичного характеру. І, до певної межі, він цілком готовий терпіти економічні втрати та ізоляцію.

Путін святкує національний підйом

Отже, ЄС підкрутив гайки санкцій трохи сильніше. Цікаво, на кого європейці хочуть ними вплинути? Точно не на Путіна. Адже той підйом національної гордості, яким російський президент міг насолоджуватися на травневих парадах, вартий кількох невдоволених олігархів та ослаблення рубля. А якби ЄС схотів, він міг би справді відчутно подіяти на Росію.

Для цього йому треба було лише дістати з шафи найбільшу "дубину" широкомасштабних економічних санкцій. Але багато урядів європейських країн цього остерігаються, оскільки не хочуть завдавати цим збитків собі – як економічних, так і політичних. Звісно, Росія економічно більш залежна від ЄС, ніж ЄС від Росії. Але є інший бік медалі. У той час як політики на Заході мусять зважати на кожне опитування, на кожну невтішну економічну новину, Путін у своїй "керованій демократії" може не звертати на це уваги.

Хто хоче жертвувати заради України?

Нині Європейська комісія підготувала прогноз щодо того, яких конкретно негативних економічних наслідків слід очікувати тій чи іншій країні-члену в разі запровадження санкцій. Відповідні аналітичні викладки отримали уряди всіх країн ЄС. Ці цифри є суворо конфіденційними, і для цього є поважні причини. Однак інтернет-портал журналу "Штерн" stern.de захотів їх роздобути. І зробив надбанням громадськості. Згідно з цією статистикою, Німеччина б, наприклад, замість прогнозованого потужного росту в цьому та наступному роках отримала незначний спад.

Таким чином, у західних політиків зв'язані руки: якщо ВВП скоротиться бодай ще на кілька десятих, вони можуть забути про своє переобрання. Вони будуть себе запитувати: а чи готові були б працівники у Німеччині або Франції відмовитися від підвищення зарплат, щоб Східна Україна залишилась українською? Чи погодяться вони на підвищення цін на газ? Чи готові південні кризові країни, які тільки-но почали повільно підніматися, чекати економічного підйому ще довше, заради порятунку міжнародних принципів?

Можливо, поляки або естонці до таких економічних жертв навіть готові. Вартість незалежності від Москви їм добре відома. Але це питання залежить не тільки від них - економічні санкції мусять бути ухвалені одноголосно. Досі Євросоюз залишається глибоко розколотим. Він відреагував на російську анексію Криму величезним лементом, але зрештою прийняв її до відома. Якщо Європа і далі діятиме нещиро, лавіруючи та роблячи ставку на діалог, цим вона сигналізуватиме Путіну, що він може робити все, що хоче. Проте у такому разі не варто дивуватися, якщо російські війська колись стоятимуть у Молдові або навіть у Латвії.