4 червня Верховна Рада призначила новим міністром культури і інформаційної політики екскерівника телеканалу "1+1" Олександра Ткаченка, а віцепрем'єром з питань європейської інтеграції - Ольгу Стефанішину. Таким чином кадровий голод, на який два тижні тому публічно скаржився Володимир Зеленський, тимчасово було вгамовано. Але ці призначення нічого кардинально не змінюють у кадровій політиці держави. Турбулентність, у якій перебуває от уже другий склад уряду президента Зеленського, буде тільки посилюватися. Лава запасних у "слуг народу" коротка, і це перетворює нинішню команду на закрите акціонерне товариство.
Крах проєкту LIFT
Рік тому команда Зеленського з помпою презентувала проект LIFT, метою якого було привести у владу нові кадри, здатні змінити країну. Щоправда, перший експеримент з набору нових облич для участі в парламентських виборах в команді "Слуги народу" виявився не зовсім вдалим. У Раду потрапили люди, відверто слабкі й непідготовлені до роботи у вищому законодавчому органі країни. Вони ж покірно проголосували й за перший уряд "Слуг народу", який пропрацював усього півроку.
Кадрового дива за рік президентства Зеленського так і не сталося. Соціальний ліфт "слуг" виявився не таким вже й новим: стороннім пасажирам сісти в нього дуже важко. Проблему з новими обличчями не розв'язав і прихід до влади вірних 30 представників студії "Квартал 95". Спроби команди Зеленського провести косметичні зміни уряду - перетворення його в "опен спейс" і скорочення з 19 до 15 числа міністерств - теж успіху не мали. Після об'єднання урядових структур почався їх поділ. За рік - другий прем'єр-міністр, тричі поміняли міністрів охорони здоров'я і фінансів. Третій місяць шукають нових глав міносвіти та мінпаливенерго.
Читайте також: Урядова чехарда. Як Зеленський створює більше міністерств, ніж ліквідував
Скарги Зеленського на кадровий голод - свідчення не тільки провалу програми LIFT. Це відсутність в державі кадрової політики як такої. Спроби президента оточити себе відданими й зручними людьми вже дали негативні результати для країни. Один з них - формування в березні 2020 року уряду Дениса Шмигаля з людей, наближених до тих чи інших олігархів. Обіцянки Зеленського назавжди покінчити з впливом фінансово-промислових груп на владу в результаті так і залишилися всього лише обіцянками. Уряд Шмигаля виявився урядом олігархічного консенсусу.
"1+1+1"
Прихід в уряд колишнього народного депутата України і ексгенерального продюсера телеканалу "1+1" Олександра Ткаченка значно посилить позиції Ігоря Коломойського в уряді Дениса Шмигаля. І як би новопризначений глава міністерства культури і інформаційної політики не заперечував вплив на нього одіозного олігарха, очевидним є той факт, що саме цей дует доклав максимум зусиль для перемоги Зеленського на президентських виборах 2019 року. Без існування трикутника Коломойський-Зеленський-Ткаченко художній керівник студії "Квартал 95" навряд чи був би на чолі української держави.
За плечима Ткаченка - блискуча журналістська кар'єра: на зорі української незалежності він був популярним в країні телеведучим. Його програма "Післямова" мала дуже високі рейтинги і впливала на події в українській політиці. Останні десять років він керував телеканалом "1+1". За цей час в мережі не один раз з'являлися фрагменти телефонних розмов з голосами, схожими на голоси Ткаченка і Коломойського. У них екс-генеральний продюсер виглядав, м'яко кажучи, не в найкращому світлі.
Звичайно, можна нескінченно сперечатися з приводу того, чи має новий глава мінкульту відношення безпосередньо до культури. Але от чого у нього не відняти - так це досвіду в ЗМІ. Якою буде інформаційна політика України за часів міністра Ткаченка, поки що важко сказати. Його попередник Володимир Бородянський робив недружні випади в сторону мас-медіа, пропонуючи посилити контроль держави над ЗМІ і журналістами. Навряд чи Ткаченко піде тим же шляхом. У публічних заявах він окреслив своє завдання так: з вченими продовжити дискусію на теми мови, віри та історії - досить непрості для українського суспільства. Правда, викликає великий сумнів, що Ткаченко зможе домогтися компромісу. Особливо, якщо на його дії впливатимуть президент Зеленський і олігарх Коломойський.
Перестановка доданків
Звільнений 4 червня з посади віце-прем'єра з питань євроінтеграції Вадим Пристайко - один з небагатьох, хто за останній рік побував у двох урядах - Олексія Гончарука та Дениса Шмигаля. У серпні 2019 року кадровий дипломат був призначений міністром закордонних справ, а в березні 2020- го - заступником голови уряду. Але своїм досвідом він так і не зміг скористатися. В умовах посилення позицій голови Офісу президента України Андрія Єрмака, який почав приміряти на себе роль головного дипломата країни, для Пристайка, що пройшов шлях від посла України в Канаді до міністра закордонних справ, місця в уряді не виявилося. Замість нього в кабмін прийшла Ольга Стефанішина, що має куди більш скромний досвід роботи.
Історія з Вадимом Пристайком продемонструвала, що за нинішньої конфігурації влади від перестановки доданків в уряді сума не змінюється. Команда Зеленського може хоч кожен місяць міняти міністрів і віцепрем'єрів. Але в той час, коли глава держави скаржиться на кадровий голод в уряді, він дозволяє висуванцям олігархів і свого найближчого оточення фактично керувати державою, розподіляючи сфери впливу, а значить, і фінансові потоки.
І це триватиме доти, доки президенту дозволяє його рейтинг. Усі ці паралельні кабміни, "тіньові" міністри і тому подібне зникнуть швидко, якщо їх існування загрожуватиме політичному майбутньому Зеленського. І от тоді Володимиру Олександровичу доведеться вгамовувати справжній, а не удаваний кадровий голод. Адже за дії або бездіяльність уряду відповідати йому, а не Віктору Пінчуку, Рінату Ахметову, Ігорю Коломойському або Андрію Єрмаку, який останнім часом, схоже, уявив себе віцепрезидентом України.
Автор: Сергій Руденко - український журналіст і політичний оглядач. Видав декілька книг про українських політиків.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не співпадати з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.