Затримання міністра економічного розвитку Росії Олексія Улюкаева приголомшило чиновницьку Москву і сколихнуло хвилю чуток про жорстку війну кланів всередині Кремля. Найбільш поширена в російській столиці версія подій така: Улюкаєв, відомий своїм негативним ставленням до приватизації "Роснефтью" компанії "Башнефть", викликав гнів всесильного (тепер це зрозуміло усім) Ігоря Сечіна і поплатився за це.
Могутній Сечін
Зрозуміло, що тепер, коли йдеться про приватизацію 19,5 відсотка акцій самої "Роснефти", нікому й на думку не спаде суперечити керівництву компанії. Воно, судячи з усього, саме хоче викупити ці акції. В уряді багато хто (включно з Улюкаєвим) чинили цьому опір. Опоненти (які належать, здебільшого, до "пітерських економістів", що їх іще відносно нещодавно називали "лібералами") вважають, що "Роснефть" (формально акціонерне товариство, фактично - повністю контрольована державою компанія) не може брати участь у приватизаційних угодах, які стосуються її самої і ставлять компанію під контроль її нинішнього менеджменту.
Менеджмент на чолі із Сечіним стверджує, що оскільки формально корпорація не є державним підприємством, то жодних обмежень немає. Тепер зрозуміло, що це дійсно так. Згідно з офіційними заявами правоохоронних органів, вони не мають жодних претензій ані до "Роснефти", ані до її керівництва. Більше того, стеження за Улюкаєвим та його "оперативне відпрацювання" були затверджені Володимиром Путіним. Після цього природно зробити висновок, що нам наочно продемонстрували найвищий рівень недоторканності Ігоря Сечіна.
Загадки "справи Улюкаєва"
Крім того, що йдеться про затримання чинного міністра, "справа Улюкаєва" незвичайна та дивна і з інших причин. По-перше, досі немає відеозапису арешту з речовими доказами. А це стандартна практика останніх місяців у схожих резонансних випадках. Згадаймо затримання керівників Республіки Комі або колишнього губернатора Кіровської області Микити Білих. Натомість стосовно федерального міністра, однієї з ключових фігур у сфері приватизації та іноземних інвестицій, - жодного наочного доказу підозр.
По-друге, можна скільки завгодно сміятися з "нікчемності" хабара для гравців угоди такого рівня, як приватизація "Башнефти", але, згідно з кримінальним кодексом, два мільйони доларів тягнуть на "особливо великий розмір". І за набагато менші за складом злочину порушення людей відправляють до СІЗО. А Улюкаєва помістили під домашній арешт. Це посилює підозри у якійсь несерйозності, театральності всієї справи.
Нарешті, по-третє, заява Кремля - "жодної відставки уряду не буде, воно працюватиме й надалі" - покликана одразу обмежити масштаб скандалу та вивести кабінет Дмитра Медведєва з-під удару. Що, знову ж таки, робить затримання міністра більше схожим на показову екзекуцію через публічне приниження в науку іншим, ніж на широкомасштабну чистку у верхах.
Наслідки "справи Улюкаєва"
Наслідки затримання Олексія Улюкаєва (чим би не закінчилася його справа) виходять за межі відносно вузької теми майбутнього "Роснефти". Так званим технократам в уряді дали зрозуміти, що, перефразовуючи Орвелла, усі держкомпанії рівні, але деякі рівніші за інших. Думки технократів тепер не є головними під час ухвалення рішень про приватизацію, скорочення держвитрат та залучення інвесторів: "Спитаємо вас - скажете! Не спитаємо - сидіть тихо!"
Прем’єр Медведєв, якого Кремль демонстративно взяв під захист, саме цим патронажем остаточно ослаблений. Олексій Кудрін, якого у московських політичних вітальнях називають автором майбутньої економічної програми Путіна на президентських виборах 2018 року, теж побічно страждає. Саме він, разом із затриманим Олексієм Улюкаєвим, Анатолієм Чубайсом та Аркадієм Дворковичем, уособлює "прогресивний" підхід до макроекономіки, фінансової дисципліни, приватизації. Починаючи з повернення Путіна на посаду президента у 2012 році, їхній вплив неухильно зменшувався. Гарнізону фортеці "Росія" навіть аполітичні економічні ліберали стали не надто до вподоби.
Навколо приватизації "Роснефти" можливо буде іще якась боротьба (хоча зараз це складно уявити). Але це вже нічого принципово не змінить. Володимир Путін та силові відомства остаточно взяли під безпосередній контроль ухвалення усіх не лише політичних, але і економічних рішень в Росії. Радники їм, схоже, більше не потрібні.