Важкопоранений українських морпіх Ярослав Журавель з останніх сил повз "нічийною землею" до українських позицій. На ньому був білий шолом. Від товаришів з одного боку та проросійських сепаратистів з іншого, його відділяли якісь сотні метрів. Це зафіксували кадри, зняті 13 липня безпілотником української армії. Журавель намагався забрати тіло побратима. Його дії були попередньо узгоджені з противником. Принаймні, так твердить українська сторона. Попри це Журавель потрапив під обстріл. Під час спроби евакуювати вмираючого Журавля того ж дня загинув санітар Микола Ільїн. Посилатися на Женевські конвенції було вже запізно.
Тепер же товариші по зброї Ярослава Журавля, як і інші учасники воєнних дій уздовж 400-кілометрової лінії фронту, де одне одному протистоять армія України та східноукраїнські бойовики, підтримувані Росією, повинні припинити стріляти.
Ті ж самі командири, які не у змозі були надійно домовитись про евакуацію одного-єдиного солдата, тепер повинні забезпечити те, щоб їхні підкомандні не бралися за зброю. Навіть тоді, як їх провокують, навіть коли з багатьох позицій до противника рукою подати, настільки, що у бінокль можна спостерігати за тим, як там обідають.
Читайте також: Німецька преса про перемир'я на Донбасі: У Кремлі ставлять на ескалацію
Усі перемир'я порушували - чому саме це має протриматись?
Президент Володимир Зеленський заявляє про прорив, який може повернути до життя мінський мирний процес, а отже і завершити конфлікт. Та чому саме це перемир'я має протриматися, якщо усі попередні раунди зазнали поразки, Зеленський не пояснює. Наприкінці минулого року Росія, Німеччина, Франція та Україна на саміті "нормандської четвірки" у Парижі теж домовилися про всеосяжне припинення вогню. Але на лінії фронту на Донбасі про це ніхто не чув.
Про що вже тільки не домовлялися останніми роками: так зване "хлібне перемир'я" під час збору врожаю, "шкільне перемир'я" по завершенні канікул і ще багато скромніших ініціатив на місцевому рівні, які мали б забезпечити тишу. Іноді таке перемир'я могло протриматися кілька днів, а інколи навіть кілька тижнів. Цього разу не минуло й двадцяти хвилин з моменту набрання чинності режимом припинення вогню у ніч проти понеділка, як українські військові вже зафіксували під Маріуполем обстріл з базуки.
Важко зрозуміти, чи це правда. За дотриманням перемир'я стежать лише кілька сотень спостерігачів Організації з безпеки та співробітництва у Європі (ОБСЄ) і лише у денні години. Навіть у звичні часи, враховуючи кількасоткілометрову протяжність лінії фронту, це - важка місія. Тепер же пандемія коронавірусної хвороби COVID-19 - чудовий привід для подальшого обмеження сепаратистами свободи пересування спостерігачів.
Та без повного ретельного розслідування таких випадків, як із морпіхом Ярославом Журавлем, патову ситуацію останніх років ніяк не змінити. Досі сторони конфлікту могли перекладати провину одне на одного, а у світі, натомість, навіть не дізнавались про те, хто почав стріляти першим. Іноді складалося враження, що й командувачі у Києві та Москві теж цього до кінця не знали.
Читайте також: Чому Зеленському не варто чекати швидкого миру на Донбасі
Третього шляху не дано
У Києві та за кордоном наполягають, що переговорів про політичне рішення не може бути, поки щодня тривають обстріли. Але й після шести років війни можливостей виходу з неї лише дві: мир на умовах Києва або мир на умовах Москви. Третій шлях тут не вимальовується. Допоки обидві сторони відчувають себе достатньо сильними, щоби не приймати умови супротивника, але водночас почуватимуться заслабкими, щоби силою реалізувати власний сценарій, усе залишатиметься без змін. Статус-кво для обох сторін - найменше зло.
Та ніхто не наважується сказати про це вголос. Звісно, в тому числі, й переможець виборів Зеленський, який рік тому переконав майже три чверті українських виборців обіцянкою швидкого миру. Восени мають відбутися місцеві вибори. Опитування виглядають для Зеленського не дуже добре, особливо у зачеплених війною районах Сходу. Навіть якщо у реальному житті завершення конфлікту годі чекати, нова спроба, навіть безнадійна, - це козир у передвиборчій кампанії.
Перед вступом Зеленського на посаду у його оточенні говорили, що упродовж одного року робитимуться спроби знайти дипломатичне рішення конфлікту. Відтак можна буде подумати і про альтернативу, тобто замороження конфлікту. Рік минув. Можливо що після виборів президент оприлюднить свій часто згадуваний "план Б". Та поки ніхто не знає, що у ньому.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.