Коментар: Європа повинна підтримати Україну

У розпорядженні Європейського Союзу мало реальних важелів впливу, здатних спонукати Віктора Януковича до повороту його політики. Санкції, рішення про запровадження яких ухвалили у четвер, - це хіба що легкі поколювання для українських керівних кіл. Імена тих, на кого санкції поширюватимуться, ще не відомі. Однак можна виходити з того, що ляльководи й соратники Януковича вже давно могли підготуватися до запровадження заборони на в'їзд або блокування рахунків за кордоном. З огляду на велику кількість загиблих на Майдані міні-санкції сприймаються радше як прояв безпорадності. Вони є не більше, ніж дипломатичний символ. Символ того, що європейці не хочуть залишати напризволяще демократичну опозицію в Україні.

Міністри закордонних справ країн-членів ЄС за допомогою цього символічного рішення підсилюють тили трьох їхніх переговорників. Ті ж намагаються у жорстких перемовинах знайти розв'язання кривавого конфлікту. Попри все Янукович усе ще готовий до переговорів із ЄС. Чи тягне він час, чи виснажує, а чи справді усе ще хоче мирного вирішення? Однак контроль над його силами безпеки, бойовиками спецпризначення чи найманими провокаторами вже вислизає від нього. У Західній Україні влада та міліціонери уже перейшли на сторону опозиції. Дипломатичні кола ЄС побоюються подальшої ескалації, громадянської війни або поділу України на прозахідну та проросійську частини. У цій драматичній ситуації європейці повинні робити ставку на переговори. Три міністри закордонних справ за необхідності мають залишитися на довше, вони не повинні дозволити випровадити себе.

Путін - ключова фігура

Однак справжнє розв'язання конфлікту вирішуватиметься не зовсім у Києві. Для цього потрібна Росія. Москва стала на бік Януковича, погрозами змушуючи його до дій. Якщо демонстрації на Майдані не припиняться, російські гроші більше не надійдуть. Таким чином президент Янукович, котрий керує майже збанкрутілою країною, притиснутий до стінки. Європа та США повинні разом вплинути на російського президента, котрий - поки у Києві проливається кров - приймає почесті як "олімпійський цар миру". Зателефонувавши до Путіна, канцлерка Анґела Меркель зробила перший крок.

Однак Путін, котрому до вподоби гра в геополітичні шахи з європейцями, не реагуватиме на теплі, м'які, як вата, слова. Адже Росія, на жаль, розуміє радше жорсткі слова або - ще краще - економічний тиск. ЄС - важливий економічний партнер та споживач енергоресурсів для Росії. Тут європейці можуть знайти важіль, якщо вони матимуть єдність між собою.

Президентом Путіним також може керувати страх. Страх того, що революційна іскра з України може перекинутися на Росію. Урешті-решт Путін тримається при владі ймовірно за допомогою сфальсифікованих виборів, маніпулятивних медіа та потужного репресивного апарату.

Не пішаки!

Українських демонстрантів не можна приносити в жертву як пішаків на геополітичній шахівниці. Європейці не повинні брати участь у повторенні "холодної війни". Вони повинні дати Путіну чітко зрозуміти, що він не зможе знову приєднати Україну до Російської імперії проти волі народу. Угода про асоціацію з ЄС та членство у російсько-євразійській зоні вільної торгівлі одночасно можливі і не є взаємовиключними. Не має бути "або - або" - як під час "холодної війни".

Закиди в тому, що ЄС за останні роки недооцінив розвитку в Україні і занедбав відносини з Росією, занадто поверхові. ЄС запропонував те, що міг: економічне співробітництво та допомогу в реалізації реформ. Демократичний союз держав не може керуватися таким же прагненням до влади, як російський президент із його автократичними тенденціями. В Україні вирішуватиметься, якою мірою і чи взагалі Росія та Європа зможуть бути партнерами в майбутньому.