Євросоюз і президент США Барак Обама почали підготовку до зняття санкцй із Ірану відповідно до досягнутих домовленостей щодо ядерної програми цієї країни. Станеться це, як уточнюють у Вашингтоні, тільки після того, як Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) підтвердить, що Тегеран виконав першу частину своїх зобов’язань. Однак мало хто сумнівається в тому, що вже у 2016 році санкції знімуть. І тоді вплив Ірану на світову політику серйозно зросте.
Нафта і зброя
До цієї події готуються всі найбільші гравці світової політики, щоправда, кожен по-своєму. Саудівська Аравія, наприклад, налаштовується на протистояння не на життя, а на смерть, адже Тегеран - її заклятий ворог. Для початку саудити "вживуть заходів" у сфері економіки. Вони готові чи не за демпінговими цінами продавати своє "чорне золото", аби зберегти обсяг продажу і після того, як на ринок рине дешева іранська нафта.
Утім, економікою тут не обійдеться. Саудівська Аравія та Іран вже увійшли і в безпосереднє військове протистояння в Сирії. Опозиційні угруповання, яких підтримують саудити, схоже, вже воюють із іранцями з Корпусу оборонців Ісламської революції, які штурмують місто Алеппо.
А що ж Росія? Вона прагне "кров’ю" пов’язати в Сирії свій військовий союз із Тегераном, щоб уникнути переходу останнього до табору супротивників Кремля. При цьому Москва потрапляє в залежність від іранських союзників, надто покладаючись на їхню чесність і недовіру до Заходу.
У свою чергу Німеччина, а з нею і Євросоюз, схоже, хотіли б уже нині побачити Іран у ролі "Росії №2", з якою можна було б провадити переговори на шкоду путінському проекту операції в Сирії. Європейська та американська преса невипадково пише, що Захід не влаштовує ситуація, коли близькосхідні лідери замість Вашингтона тепер їдуть до Москви задля розв’язання своїх проблем.
Недарма глава німецької дипломатії Франк-Вальтер Штайнмаєр під час свого візиту до Тегерана давав зрозуміти іранському колезі, що Берлін вбачає в Ірані самостійного гравця. Схоже, в ЄС сподіваються, що Тегеран зможе натиснути на Башара Асада незалежно від того, як на це подивляться в Кремлі.
Захист прав меншин
Однак із найбільшою надією, напевно, дивляться на Іран представники шиїтських меншин у всьому ісламському світі. Вони сподіваються, що Ісламська республіка активніше захищатиме їхні права.
Тут варто згадати приклад Бахрейну, де шиїтів (у тому числі вихідців із Ірану) близько 60 відсотків, а сунітів (до них належить і правляча династія) тільки 20. Саудівські війська у 2013 році придушили шиїтську революцію в Бахрейні. Але якщо б Іран у той момент не перебував під міжнародними санкціями і не починав надскладні переговори щодо їх поступового скасування, він би точно відкрито втрутився.
Шиїтська більшість є і в Іраку, який уже нині, ще до зняття санкцій, більше залежить від Ірану, ніж від США. Тегеран активно впливає на ситуацію в Лівані через угруповання "Хезболла", а в Палестині - навіть через сунітів із ХАМАС. Є групи підтримки і в Північній Африці, які орієнтуються на іранців, і навіть шиїти у Саудівській Аравії. Та що й казати, є шиїтські меншини і на російському Кавказі.
Новий регіональний лідер
Нема сумнівів у тому, що Іран активніше, ніж раніше, почне боротися за права шиїтів, як тільки в нього з’явиться достатньо засобів (тобто поновиться торгівля нафтою в досанкційних обсягах). І це відразу виведе його на роль потенційного лідера регіону. Заважатиме йому тільки Саудівська Аравія, поглиблення конфлікту з якою в цій ситуації не уникнути.
Без сумніву, значно помітнішою стане роль Ірану і в інших сусідніх із ним регіонах та країнах. Наприклад, у Афганістані. Але для Росії набагато важливіший Каспій. А там теж не уникнути труднощів. Досі нафто- й газовидобуток на морському шельфі був для Ірану беззмістовним через санкції. Але відповідно до нарощування продажу нафти й газу ситуація зміниться. Ірану знадобляться нові джерела енергоносіїв.
Тоді він напевно увійде в конфлікт з Росією як своїм головним суперником за каспійські енергоресурси. Додамо до цього ще боротьбу за вплив у Сирії, яка цілком можлива. І тоді стане зрозуміло, що справджуються найгірші для Москви прогнози: у Росії просто немає шансів уникнути охолодження відносин, а може, і прямого зіткнення з Іраном. Питання лише в термінах.
Іван Преображенський - кандидат політичних наук, експерт по Центральній і Східній Європі, оглядач низки ЗМІ. Автор щотижневої колонки на DW. Іван Преображенський у Facebook: Іван Преображенський.