Уже щонайменше два роки, як іранські експерти попереджають про накопичення економічних, соціальних та політичних проблем, котрі можуть призвести до народного повстання.
Тепер ці прогнози справдилися. Під тиском проблем люди масами вийшли на вулиці. Це результати чотирьох десятиліть існування "Ісламської республіки": понад 40 відсотків 80-мільйонного населення Ірану живе за межею бідності, а у сільській місцевості подекуди цей показник сягає 60-70 відсотків. Принаймні 11 мільйонів людей живе у нетрях, а кожен четвертий житель віком 15-24 років - безробітний.
Розтрачені багатства
Парадокс, але Іран має всі підстави вважатися багатою країною. У період правління президента Махмуда Ахмадінеджада з 2005 до 2013 року, від експорту нафти Іран отримав майже 583 мільярди євро. Але ці гроші не пішли на боротьбу із бідністю та безробіттям. Велику їх частину інвестували у релігійні та ідеологічні структури, на які спирається державний апарат. Інша велика частина пішла на розвиток атомної та ракетної програм. Мільярди було витрачено на підтримку Башара Ассада в Сирії, Хезболли у Лівані, на шиїтські Сили народної мобілізації в Іраку та на повстанців-хуситів у Ємені.
А тим часом десятки тисяч проектів розвитку в самому Ірані потерпали від хронічного недофінансування. Якби навіть мала частина цих фінансових ресурсів була використана на ці проекти, чимало із безробітних іранців були б сьогодні працевлаштованими.
Розчарування від Роухані
На піку атомної кризи 2013 року Хасан Роухані, під час своєї передвиборної кампанії, сказав, що не тільки центрифуги мають обертатися, але й "колеса життя". Він заприсягся вирішити як атомну кризу із Заходом, так і проблеми пересічних іранців.
Роухані вдалося знайти розумне рішення атомній кризі. Але покращення свого щоденного життя та полегшення економічних проблем іранці практично не відчули. І на це є низка причин: винятково неефективна економіка, брак підтримки атомного компромісу з боку верховного лідера аятолли Алі Хаменеї, перемога Дональда Трампа у США, неохоча співпраця Європи з Іраном та напруження у регіоні, що лише зростає. Протистояння зі Саудівською Аравією теж лише погіршило ситуації, а Роухані свого слова не дотримав.
Зростання невдоволення
Нинішні протести може й почалися із економічних вимог, але до них швидко додалися політичні. Спочатку люди протестували проти стрибку цін та уряду Роухані. Однак швидко крайньою стала сама система: люди цілковито втратили довіру до державних інститутів. Саме тому протести, які призвели до кривавих сутичок, так швидко розрослися.
Причиною цих протестів стало поєднання бідності та безробіття з одного боку та брак довіри до уряду та державних інституцій з іншого. Утім, наразі на вулиці вийшло міське населення. Впливові політичні дисиденти поки що участі у протестах не беруть.
Уряд може вдатися до насильства задля приборкання протестів. Принаймні допоки на вулиці не вийшли й інші прошарки іранського суспільства. У короткій перспективі це може посилити владні позиції силовиків та консерваторів.
Але це не змінить того факту, що невдоволення лише зростатиме, так само як з кожним днем посилюватимуться і вимоги настання змін.
Автор коментаря походить з Iрану. Він використовує псевдонім із міркувань безпеки. Через побоювання застосування репресій ми також не оприлюднюємо його фото.
Цей коментар є особистою думкою автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.