Комікс про Голокост. Чому б ні?
15 серпня 2012 р.Герцьку Гафту було 16, коли німці депортували його з рідного Белхатува у Польщі до концтабору. Він мусив залишити своє велике кохання, дівчину на ймення Леа, а також свою родину. Гафт походив з бідної родини продавця овочей. Попри свій низький зріст, хлопець вмів за себе постояти. Це помітив офіцер СС, який почав спостерігати за ним у концтаборі. Звісно, із прихованою метою – Герцько мав виступати як боксер проти інших в'язнів, аби розважати есесівців.
Це була боротьба не на життя, а на смерть. Герцько залишався непереможеним, тоді як його суперників відправляли у газову камеру. Непроста історія, яку не можна підігнати під звичну схему злодій-жертва, вважає художник Райнгард Кляйст: "Герцько Гафт є не лише жертвою, він різноплановий персонаж. І якраз це зацікавило мене у ньому".
Не перший комікс про Голокост
Насправді це дійсно життєва історія Герцька (Гаррі) Гафта, розказана його сином Аланом Скоттом Гафтом. "Одного дня я все розповім" - така назва німецького видання книжки. Райнгард Кляйст одразу ж відкрив у ній графічний потенціал: він малює сцени широкими чорними штрихами туші, схудлі в'язні концтабору справляють враження майже експресіонізму. Щоправда, німецькому автору доволі складно робити щось на тему Голокосту, тим більше у вигляді коміксів, та, до того ж, про негативного персонажа-єврея.
Кляйсту вдалося це зробити завдяки тому, що він зберіг дистанцію: «Я дуже часто спеціально відсував життя у камері на задній пан. Такі речі, як, наприклад, робота Гафта у крематорії Освенцима, можна показувати лише натяком. Інакше це справлятиме враження погоні за сенсацією, чого я зовсім не мав на меті».
Те, що Голокост взагалі може бути темою коміксів, продемонстрував американський графік Арт Шпігельманн: за його карикатури "Миша" художникові у 1992 році дали Пуліцерівську премію. Це був перший комікс, відзначений цією премією. Нацистів Шпігельманн зобразив у вигляді кішок, а в'язнів концтабору зробив мишами. Тема від цього не була доведена до смішного, а лише набула певної алегоричності. Кляйст, навпаки, своїм реалістичним стилем хоче насамперед розказати захопливу історію: "Я хочу по максимуму розважати як оповідач. Хочу залучити читача та спровокувати реакцію."
Історія з продовженням
Адаптація Кляйста у першу чергу розважальна, але зовсім не провокативна, принаймні не порушує якихось питань. Збиває з пантелику радше сама історія Герцька Гафта, яка показує, наскільки близько можуть стояти добро і зло. На користь підходу Кляйста говорить те, що він розповідає історію до самого кінця: Гафт втікає з концтабору, емігрує до США, де пробує стати професіоналом і програє свій найбільший бій – проти знаменитого чемпіона у важкій вазі Роккі Марчіано.
Врешті-решт він відкриває овочеву лавку в Брукліні, його родина боїться його через раптові приступи злоби. Своє юнацьке кохання Леа він зустріне знову, через 62 роки – він не переставав її шукати. Лише після цієї зустрічі вже 78-річний чоловік погоджується все розповісти. За кілька років до смерті у 2007-му боксер дозволяє своєму сину Алану записати свою історію. Саме її Райнгард Кляйст і адаптував нині у формі коміксів.