Як сварки сприяють здоровим взаєминам

"Ти завжди настільки впевнена у власній правоті!" - коли мій партнер закидає мені таке, у мене всередині все закипає. Не лише через звинувачення в тому, що я самовпевнена. Можливо, це і правда. Однак закид, мовляв, я ЗАВЖДИ впевнена у своїй правоті, - точно не відповідає дійсності. Бо ніхто не є лише хорошим або лише поганим. Тому я мушу відкрити рота. Те, що звучить у відповідь, не особливо дружнє і тільки підливає олії у вогонь. Ми сваримося. Як і багато інших пар.

Сварка - це жахіття, що руйнує наше уявлення про ідеальне кохання. "Партнерство без сварок - це один із найулюбленіших ідеалів у нашій культурі, - говорить подружній терапевт Крістіан Тіль (Christian Thiel) з Берліна. - Однак однією з найбільших помилок є вважати, що партнерство без конфронтації власних потреб із потребами партнера може функціонувати. Тому часто помилковим є саме уявлення про те, що партнерство "працює" інакше, ніж ми самі".

Але люди завжди різні, наголошує фахівець. "Тому кожне партнерство - це взагалі-то міжкультурний експеримент", - додає він. Це значно суперечить нашим уявленням про романтичне коханняй ідеальну пару - утопії, існування яких підживлюється фільмами і книжками.

Не сваритися - теж не є виходом

Адже вони існують, зразкові парочки, які не сваряться. Які навіюють нам, що мати стосунки - просто, ніби гратися в пісочниці, а їхніх правил не зрозуміли лише ми. Подібне самобичування є, швидше за все, недоречним, адже за казковим фасадом приховується невисловлене розчарування.

"Лише близько половини пар розлучаються через те, що сильно сваряться. Інша половина розлучається тому, що не свариться", - говорить Крістіан Тіль. Замість того, аби докладати зусиль для порозуміння з партнером, багато хто надає перевагу стосункам, які не відповідають їхнім потребам.

"Ми хочемо, аби у партнерстві нас визнавали, цінували й поважали", - продовжує подружній терапевт. Але вже мінімальні передумови для цього часто є максимально незадовільними. Якщо і партнер, і партнерка працюють, сімейне життя з дітьми потрібно організувати, і вже час складати новий список невідкладних справ, питання "А як у тебе взагалі-то справи?" часто забувається перше.

При цьому подібне питання - це мінімум визнання, яке партнери мають надавати одне одному, вважає Тіль. Однак розчарування від неоціненості проявляється переважно в реакції на такі побутові речі як розкидані шкарпетки й незакручені тюбики зубної пасти.

Партнер реактивує дитинство

Хоча конфронтація з партнером і необхідна, однак "те, як саме ми сваримося", є вирішальним, - говорить психологиня і психотерапевтка Гельґа Одендаль (Helga Odendahl). Критика у формі "Ти-висловлювань" (висловлювань про іншого. - Ред.) швидко робить суперечку деструктивною, додає вона. Адже речення на кшталт "Ти завжди настільки самовпевнена" є прямою атакою, яка, за словами Одендаль, майже не залишає іншому простору для маневру.

Водночас "Я часто почуваюся залишеним тобою напризволяще" може мати зовсім інший ефект, бо критика не сформульована як незаперечний факт.

Однак своєю гнівною відповіддю на звинувачення я припустилася наступної помилки. "Гніваючись не можна вести виваженої й ввічливої розмови", - говорить Крістіан Тіль. Спершу треба дати вихід гніву - найкраще за допомогою динамічної прогулянки на свіжому повітрі.

Цей час можна використати для того, аби подумати, чому саме наш партнер може вивести нас із себе кількома словами або діями. Урешті-решт, із нашими друзями нам переважно вдається порозумітися без зайвого драматизму. "У партнерстві оживають зразки поведінки, яких ми навчилися від наших батьків та у спілкуванні з ними", - вважає Гельґа Одендаль. У дитячому віці ми дуже уважно стежимо за тим, як функціонують стосунки у дорослих. Той, хто не навчився від батьків відкрито говорити про свої потреби, стикається у партнерстві з проблемою, додає вона. "Подружня терапія може в такому випадку стати в нагоді", - додає психотерапевтка.

Багато говорити не завжди приносить багато користі

Здатність говорити і слухати необхідна для конструктивної суперечки. Більшість пар занадто мало спілкуються, зазначають подружні терапевти. Водночас є й такі партнерства, у яких про проблеми говорять занадто багато. Моє - одне з таких. "Проблеми - як золоті рибки, вони ростуть, якщо їх годувати", - вважає Крістіан Тіль. Не мають сенсу особливо розмови про конфлікти, які не вдається розв'язати, бо йдеться про питання, пов'язані з рисами характеру. Якщо один - ходяча пунктуальність, а інший постійно спізнюється, то це хоч і дає поживу для нескінченних дискусій, однак проблеми вони не вирішать, вважає Тіль. "Кожен вважає, що має рацію. Тому ми хочемо, аби інший поводився так, як це робимо ми", - додає терапевт.

Я та мій партнер у нескінченних дискусіях також намагалися переконати одне одного у власних, на нашу думку, набагато більш правильних поглядах. Безуспішно. І позаяк безкінечні розмови на довгій дистанції страшенно виснажують, ми примусили заткатися нашу незговірливість і домовилися про правила, які мають спрямовувати наше спілкування на більш конструктивні рейки.

Найвищий закон: спершу видихнути. Не скидати на іншого кожну емоцію без розбору. Слова на кшталт "завжди", " нічого", "все", "ніколи" - нині табу. Спершу це здавалося нам дурним і банальним. Однак Тіль підтверджує: для того, аби обійти непохитні розходження в партнерстві, потрібні прагматичні рішення. Наприклад, що пунктуальний раніше йде, а непунктуальний  пізніше приходить.